Експозиція об’єднає понад 40 українських митців різних поколінь, що у своїх творах досліджують оголене людське тіло як джерело сенсів, болю, травм, спогадів і зв’язків
У Національному музеї «Київська картинна галерея» відкрився масштабний виставковий проєкт «Кров з молоком», присвячений темі оголеного тіла в українському мистецтві. У проєкті представлені понад 40 митців – від класиків, таких як Ілля Ріпин, Зінаїда Серебрякова та Антон Лосенко, до сучасних художників, серед яких Олександр Ройтбурд, Володимир Сай, Зоя Лерман, Анатолій Криволап, Борис Фірцак, Валентин Хрущ. Виставка пропонує подивитися на тіло не лише як на естетичний об’єкт, а як на відображення досвіду, емоцій і внутрішніх трансформацій людини.
Офіційне відкриття виставки відбудеться 16 вересня. Вона пропонує комплексний погляд на оголене тіло у мистецтві, поєднуючи живопис, графіку, скульптуру та фотографію, і розкриває його багатовимірність – як естетичну, соціальну, культурну та психологічну.
Твори підібрані за чотирма категоріями, кожна з яких розкриває тему тілесності ще глибше
Тіло-естетика – від класичних уявлень про гармонію й красу до сучасних інтерпретацій, де тіло постає у своїй унікальності й багатоманітті.
Тіло-ідентичність – як основа власного «я» та водночас інструмент взаємодії з іншими. Тіло тут стає простором самовираження, де відбиваються особисті історії, культурні коди і належність до певної спільноти.
Тіло-травма / пам’ять – тіло як носій досвіду й болю, архів, у якому зберігаються сліди війни, насильства та втрат.
Тіло як зв’язок – нагадування, що тілесність є не лише індивідуальним досвідом, а й мостом між поколіннями та людьми.
«Тіло у мистецтві завжди було дзеркалом часу. Сьогодні, коли ми живемо в умовах війни, тілесність стає способом говорити про біль і вразливість, але водночас і про силу та здатність до відновлення. Через тіло ми проживаємо травму, і мистецтво допомагає цей досвід осмислити», – зазначає кураторка проєкту, Ірина Хоменко.
Ця виставка стане одним із наймасштабніших досліджень тіла в історії музею
Багаторівнева структура виставки, різноманітність тематик, велика кількість творів і митців – все це необхідно задля єдиної цілі – заземлитися, відчути, дати можливість відвідувачам прожити цю виставку на фізичному рівні. Музей прагне створити середовище терапевтичного формату, де кожен зможе піти на зустріч найболючішим питанням, що закарбоване глибоко під шкірою: «Хто я є і як це відображається на моєму тілі?».
