А от тим, хто любить історію та археологію, цей стародавній обряд, який об’єднував пари після смерті, сподіваємося, буде цікавий. Зрештою сам обряд немає нічого страшного – просто він пов’язаний з… похованням. Парним. І дізналися ми про нього, відвідавши Львівський музей історії релігії. Серед його численних експозицій є одна, присвячена знахідці біля села Петриків на південній околиці Тернополя.

У 1995-1998 році археологічна експедиція Львівського музею історії релігії та Інституту українознавства віднайшла тут один з найбільших у центральносхідній Європі некрополів пізнього періоду епохи бронзи. Йому понад 3 тисячі років! Він належав до так званої висоцької культури. Це 183 поховання, з яких 58 – парних, де лежать разом чоловік і жінка.

Навіки разом

Хто цікавиться історією, той напевно знає, що парні поховання у прадавні часи не були рідкістю – жінок часто з примусу, рідше добровільно позбавляли життя у разі загибелі чоловіка і ховали поруч з ним. Але знайдені на території Тернопільщини мають важливу відмінність.

Пари в них лежать не просто поруч і прямо, а обійнявшись, повернуті обличчям одне до одного, торкаючись чолами. При цьому жінка лежить на боці, пригортаючись до чоловіка і поклавши руку на його плече. Її долоні вкладені в долоні чоловіка, а його уста торкаються чола жінки. Ноги жінки стулені, зігнуті в колінах і лежать поверх випростаних ніг чоловіка.

На обидвох небіжчиках бронзові прикраси, а в головах – розставлений півколом глиняний посуд: миска, горщик і три черпака

Рештки парного поховання, знайдені на околиці Тернополя. Експозиція Львівського музею історії релігії
Жіночий вибір

За оцінкою паталогоанатомів, зазначається у довідці музейної експозиції, вкласти вже неживі тіла в такі обійми неможливо, принаймні один з покійних мав би сам прийняти таку позу перед смертю.

За дослідженням істориків, знахідка тернопільських парних поховань є свідченням старослов’янського обряду, про який писали ще середньовічні хронікери. Скажімо, візантійський імператор Маврикій у своєму описі звичаїв слов’ян V-VII сторіч констатує: «…слов’янські жінки понад всяку міру зберігають вірність своїм мужам, причому настільки, що багато з них самі себе здушують по смерті мужа, не бажаючи вести усамітненого життя».

Схожу інформацію подав у VIII столітті і св. Боніфацій: західні слов’яни «…так ревно плекають супружню любов, що жінка власною рукою відбирає собі життя».

За свідченням Боніфація, жінки так чинили, «щоби разом з чоловіком залишитися й по його смерті»

Фотостенд з інформацією про парний некрополь, Львівський музей історії релігії
Вічне кохання

Старослов’янські жінки з західних теренів нинішньої України й справді вважали за краще піти у той світ за своїм померлим чоловіком і для цього випивали чашу цикути – снодійної отрути. Добровільно. Саме через кохання і віру, що після смерті їхні душі поєднаються. Навряд чи хтось із сучасних жінок схвалив би цей обряд, але напевно в кожній він викличе подив і краплинку віри у вічне кохання…

До речі, музей історії релігії має ще багато цікавинок – обов’язково відвідайте, коли будете у Львові.

Для україночок, які люблять історію, буде цікаво дізнатися ще й про шість інтимних звичаїв прапраукраїнок – дивних і смішних. Читайте про це тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: