Фешн-перформанс «Дюрер. Янголи. Спокусниці» від Оксани Караванської
«Жінка – це одночасно і яблуко, і змія», – каже дизайнерка
«Жінка – це одночасно і яблуко, і змія», – каже дизайнерка
Українська дизайнерка Оксана Караванська представила у першому в Україні просторі мистецтва, безбарʼєрності та інновацій, ZAG GALLERY у Львові, унікальний фешн-перформанс «Дюрер. Янголи. Спокусниці». Це перфоманс на межі жанрів і сенсів. І це не просто фешн-історія. Тут одяг – як обряд, модель – як дух, а галерея – як портал. Містика, інтрига, провокація… Все у стилі дизайнерки, яка любить дивувати й шокувати.
«Мій новий концепт – про Жінку, жіночність та її багатоликість, – говорить Оксана Караванська. – Вона завжди різна: ангельська, спокуслива, вродлива, загадкова, відьомська і навіть трохи небезпечна… Її тіло може бути струнким, повним, молодим, зівʼялим, але від того не втрачається її справжня сила. Недарма стільки легенд про енергетичні, мольфарські таланти наших жінок. Одна історія про конотопську відьму чого вартує!».
Сам одяг дизайнерки перегукується з містичною українською традицією
Авторкою епатажних вишивок є Ксенія Уманська. Близько двадцяти моделей не просто дефілювали, а творили сенси та змісти – із проекцією з минулого на теперішнє та майбутнє. Нагадуючи про те, що жінка багатогранна: світла і темна, пуста і глибока, кокетлива і цнотлива, змінна і вічна. Вона ніколи не буває одновимірною.
Жінка – це одночасно і яблуко, і змія. А відьма – слово, викривлене чоловічим страхом
«Ці жінки не дивляться в очі, бо бачать глибше, – каже дизайнерка. – Вони не потребують схвалення, бо вже давно все знають. Це не містичність – це внутрішня сила, яку ніхто не зміг зламати».
Біле й чорне. Усе починається не зі світла чи темряви. Початок – це роздвоєння: біле й чорне йдуть поруч, бо існування одного без іншого неможливе. Ми не боїмося чорного. Мереживо на тілі – як тріщина в броні, як броня, що ховає рани на серці. А білий – це не завжди про чистоту. Іноді це про мрію бути чистою, про мрію бути ангелом. А ангельське терпіння інколи потребує диявольської сили.
Спокуса. Тіло – не гріх. Гріх – це забути, що воно має силу. Що воно має говорити мовою, старшою за слова. Сідниці. Вуста. Груди. Відвертість чи вульгарність? Доступність чи провокація? Коли межа між бажанням і соромом розмита, ми нарешті починаємо бути чесними.
Фото: Євген Кравс