ФЕНОМЕН СЕСТЕР БРОНТЕ: ТРИ ДОЧКИ СВЯЩЕННИКА, ЯКІ УВІЙШЛИ В ЛІТЕРАТУРУ, АЛЕ ПОМЕРЛИ МОЛОДИМИ ОДНА ЗА ОДНОЮ
Шарлотта, Емілі та Енн залишили по собі знамениті жіночі романи, але залишались самотніми й бідними
Історія та життя англійської сім’ї Бронте унікальна, і перш за все тим, що з п’яти сестер Бронте три стали письменницями – класиками британської літератури. Крім того, всі шестеро дітей священника Патріка Бронте померли раніше, ніж він, не залишивши після себе дітей. Ніхто з них не дожив до 40 років. Авторка «Джейн Ейр» Шарлотта Бронте померла за місяць до свого 39-річчя, а її сестрам-письменницям доля передбачила ще менше.
Чого тільки не написали критики і дослідники про сестер Бронте за півтора століття, як лишень не розгадували вони їх феномен: і до фройдизму приміряли, і методи виховання в будинку пастора детально аналізували й навіть географічний фактор англійського графства Йоркшир, де жили знамениті сестри, не обійшли увагою. Але сімейство Бронте надалі таїть у собі якусь високу, недоступну й трохи моторошну загадку. Її намагалась дослідити Ірина Ярич у своїй книзі «Бронте. Історія сім’ї», а портал History in photo узагальнив…
Феномен Бронте
Історики літератури досі не можуть знайти відповіді на питання, яким чином дівчата з бідної сім’ї, з глушини, без спеціальної освіти змогли створити настільки видатні твори свого часу? Їхніми книгами зачитувалися сучасники, а в наші дні романи Шарлотти, Емілі та Енн Бронте перекладено на десятки мов світу, багаторазово екранізовані та відомі мало не кожному.
Сьогодні твори сестер Бронте здаються дещо наївними, але для середини XIX століття це було щось нечуване! Настільки новаторськими й свіжими були порушені в них теми. Правда, спочатку їх твори виходили під псевдонімами – чоловічимичоловічими іменами: негоже було в ті часи жінкам займатися письменництвом.
Це вже потім Шарлотта Бронте прославилася своєю «Джейн Ейр», Емілі написала містичний роман «Грозовий перевал», а Енн – «Агнес Грей» і «Незнайомку з Вілдфел-Холу».
До слави їм довелося пройти тернистий шлях, повний труднощів і поневірянь
Маленький будинок великої сім’ї
Сестри народилися в родині священника англіканської Церкви Патріка Бронте та його дружини Марії. Велику частину життя сім’я прожила в селі Хаворт, що у британському графстві Уест-Йоркшир, куди батька призначили на посаду вікарія.
Сьогодні в старовинний будинок в Хаворт приходять туристи, щоб своїми очима оглянути скромне помешкання сімейства Бронте. Все збереглося на своїх місцях: софа, де померла Емілі, сіро-зелена сукня Шарлотти з вузькою талією і широкою спідницею, її неправдоподібно маленькі чорні туфлі, мініатюрні, списані бісерним почерком перші саморобні книжки сестер…
На другому поверсі ще можна розгледіти ледве помітні, надряпані олівцем по вапну лінії – залишки дитячих малюнків.
А в найменшій кімнатці будинку є невелике вікно з видом на кладовище, де і знайшли свій останній притулок члени цієї великої родини
Жахлива реальність
Першою померла господиня будинку – мати шістьох дітей. Старшій дочці виповнилося лише 7 років, молодшій – кілька місяців. Патрік Бронте, який завжди вирізнявся замкнутістю й суворою вдачею, не мав до дітей теплих почуттів, а після смерті дружини поклав турботу про них на плечі її сестри й зовсім віддалився.
Дітей виховували суворо, без жодних потурань. Їжа була простою, одяг завжди темним: одного разу батько спалив чобітки однієї з дівчаток через занадто яскравий колір. Нікому було й турбуватися про їхнє здоров’я.
Щоб дати дочкам хоч якусь освіту, в 1824 році батько відправив Марію, Елізабет, Шарлотту й Емілі у приватний пансіон Ковен-Брідж.
Тут дівчатка зіткнулися із ще жахливішою реальністю: жорстокістю і садизмом виховательок, які прикривались лицемірними турботами про добробут дітей
Два безгрішні ангели
Голод і холод були звичайними супутниками сестер. У школі практикувалося публічне биття і носіння таблички з написом «нечупара». Ну, і звичайно, інші покарання. Так, одного разу хвору Марію Бронте змусили піднятися з ліжка. А коли вона насилу дійшла до їдальні, за запізнення її позбавили сніданку. Незабаром дівчинка померла від сухот, ледь доживши до 10 років.
І хоча директор пансіону вважав, що рання смерть – найкраще, що може статися з людиною (адже тоді вона безгрішним ангелом постане перед Творцем), занедужання другої сестри Бронте – Елізабет змусило його серйозно занепокоїтися репутацією школи. Він квапливо відіслав «кволих» сестер додому. Елізабет, правда, це вже не врятувало.
Смерть другої сестри зробила восьмирічну Шарлотту відповідальною за сім’ю і найстаршою серед решти чотирьох дітей. Жахи, які довелося пережити сестрам Бронте в навчальному закладі, Шарлотта так і не забула.
Згодом Ковен-Брідж став прототипом пансіону в романі «Джейн Ейр»
Родинний талант
Шарлотту відправили в платний пансіон. Закінчивши його, вона кілька років працювала вчителькою французької мови та малювання.
Довгими нудними вечорами всі четверо складали хроніки уявних королівств, писали п’єси, вірші та історії про вигадані англійські колонії в Африці. Однак найкращим у літературній творчості був брат Бренуелл. Поки сестри перебували в пансіоні, він отримував освіту вдома, і йому прекрасно давалася не тільки проза, а й живопис. Пізніше Бренуелл писав портрети своїх сестер, частина з яких збереглася до наших днів.
Письменницький дар діти Бронте, ймовірно, отримали від свого батька. До народження дітей Патрік видав два томи віршів, які «призначалися головним чином для нижчих станів».
Проте, обтяжений сім’єю, після смерті дружини пастор і думати забув про свої письменницькі експерименти
Ідея, якій не судилося збутися
У 1837 році Шарлотта вирішила надіслати свої вірші для оцінки відомому поету Роберту Сауті. Він досить схвально про них відгукнувся. Однак у відповіді не забув відзначити, що «присвячувати себе винятково поезії – не жіноча справа». Займатися поезією як розвагою жінці припустимо за умови, якщо вона не забуває свої жіночі обов’язки, підкреслив поет.
В той час у Шарлотти була мрія: відкрити власну школу, щоб матеріально допомагати рідним. Частина грошей на цю справу їй дала тітонька. Емілі та Енн теж підтримали ідею сестри. Але нічого з того не вийшло…
У 1843 році Бренуелл Бронте влаштувався гувернером у сім’ю священника Едмунда Робінсона. Незабаром між Бронте і дружиною Робінсона почався роман, який тривав два роки. Священник викрив коханців і звільнив гувернера зі скандалом. Після цього Бренуелл повернувся в рідну домівку, почав пити і захопився опіумом.
Деякі біографи вважають, що саме брат розтратив усі гроші, які сестри зібрали на відкриття школи
Сестри, які стали братами
У 1846 році на власні гроші під псевдонімом «Брати Белл» сестри Бронте опублікували свою спільну поетичну збірку. І хоча продали всього кілька екземплярів, літературні критики прихильно поставилися до змісту книги. Це дозволило дівчатам повірити у свої сили й продовжити літературну роботу.
Уже в наступному році «Брати Белл» представили на суд видавництв свої нові праці: Шарлотта – роман «Учитель», Емілі – «Грозовий перевал», а Енн – «Агнес Грей». Рукопис старшої сестри відхилили, книгу Емілі надрукували, але критики її не помітили – пізніше вона увійде в десятку найкращих романів світу. А твір молодшої сестри отримав цілком схвальні відгуки.
Проте невдача з першим романом не зламала Шарлотту. Вона щиро раділа за сестер.
Тим часом Шарлотта шукала видавців для свого нового роману «Джейн Ейр»
Жінка, яка зробила видимими жінок
“Джейн Ейр” уперше опубліковало видавництво Smith, Elder & Company в 1847 році. На обкладинці була назва «Джейн Ейр: Автобіографія», а автором значився Каррер Белл – Шарлотта знову змушена була підписати свій твір псевдонімом.
Але історія бідної і непривабливої гувернантки Джейн Ейр, що зуміла завоювати серце багатого, майже розчарованого в житті власника замку Едварда Рочестера, принесла Шарлотті перший великий гонорар і загальне визнання.
Роман мав майже сенсаційний успіх: продавався величезними тиражами, кілька видавництв змагалися один з одним, щоб придбати права. І от вже друге видання Шарлотта підписала вже своїм іменем. Майстер реалістичного роману Вільям Теккерей особисто запросив письменницю в Лондон, щоб познайомитися.
Роман «Джейн Ейр не тільки високо оцінили читачі й критики, він ще й викликав полеміку в англійському суспільстві: до Шарлотти та її сестер ніхто не підіймав питань про рівноправність жінок і взагалі не бачив жінку суб’єктом дії. Шарлотта була однією з перших, хто показав проблему залежного становища жінок у вікторіанському суспільстві.
Шарлотта Бронте створила тип нової героїні і, можливо, вперше зробила англійську жінку видимою
Перша феміністка
У жінки, навіть добре освіченої, в ті часи практично не було можливостей для розвитку й самореалізації. Шарлотта, як її сестри, добре знала це і намагалася відвоювати своє місце під сонцем у чоловічому світі, хоча й не висловлювала радикальних ідей і не закликала скидати патріархат.
Вона зробила значно важливіше: розповіла жінкам, що у них є право на гідність і незалежність, і в певному сенсі стала феміністкою до появи фемінізму. «Я не птах, і жодна сітка не втримає мене, я вільна людина, з незалежною волею, яка вимагає вас покинути», – такі, здавалося б, невинні слова з вуст жінки у вікторіанській Англії звучали щонайменше зухвало.
Отримавши матеріальну незалежність і славу, сестри змогли нарешті зайнятися улюбленою справою.
Однак переїзд до Лондона, знайомство з літературним товариством і яскраві образи великого міста стали останніми світлими враженнями
Могила з дверима і вікнами
У Лондоні молодша Енн захворіла і повернулася додому, в Хаворт. Шарлотта ще деякий час перебувала в столиці, проте незабаром теж була змушена відправитися на батьківщину – їй повідомили про смерть брата.
Сестри як могли дбали про нього, але їхні старання виявилися марними: Бренуелл помер у 31 рік від туберкульозу. Через періодичні напади білої гарячки сім’я звернула увагу на його хворобу надто пізно, і діагноз поставили вже на останній, невиліковній стадії.
Подальший ланцюг подій перетворив, за висловом Шарлотти, хавортський будинок у «могилу з дверима і вікнами». Під час похорону брата застудилася Емілі, у неї почалася сухоти.
Трохи пізніше страшний діагноз прозвучав і для Енн. Рік по тому обидві згасли: Емілі було 30 років, Енн – 29
Остання надія на щастя
Так, з усіх дітей сімейства Бронте Шарлотта залишилася одна. І без того похмурий замкнутий батько став зовсім відчуженим, ще й осліп. Величезним зусиллям волі Шарлотта змусила себе повернутися до творчості. Наприкінці 1849 року виходить роман «Шерлі», в 1853 – «Вільєтт», а ось роман «Емма» так і залишився незавершеним. Шарлотта встигла написати тільки два розділи.
Як і сестрам, їй не судилося прожити довге життя. Через 8 років після публікації «Джейн Ейр» вона померла. Незадовго до цього Шарлотта вирішила вийти заміж за наступника свого батька у приході – за священника Артура Белла Ніколлса.
Відомо, що перші враження про майбутнього чоловіка у неї були далеко не втішними: «Містер Ніколлс саме повернувся; навіть заради порятунку мого життя я не можу розглянути в ньому ті цікаві зачатки добра, які ти виявила; мене головним чином завжди вражає вузькість його мислення ».
Але через роки пастору вдалося завоювати серце самотньої 37-річної письменниці
Смерть не обирає
Однак шлюб Шарлотти й Артура був недовгим: після весілля Шарлотта прожила всього кілька місяців. Коли її стан різко погіршився, лікар, що оглядав письменницю, повідомив про її вагітність. Шарлотту дійсно мучила постійна нудота, відсутність апетиту і надзвичайна слабкість, що призвело до швидкого виснаження. Вона померла на 39-му році життя, проживши рівно стільки ж, скільки і її мати.
Справжню причину смерті Шарлотти так і не встановили. У свідоцтві про смерть вказали туберкульоз, однак, як припускають багато біографів Шарлотти, вона могла померти від зневоднення і виснаження, викликаного важким токсикозом.
Дослідники також припускають, що Шарлотта померла від тифу: її могла заразити служниця, що померла незадовго до смерті письменниці
Останній із Бронте
Патрік Бронте пережив усіх своїх дітей: помер через 6 років після смерті Шарлотти, в 1861 році. Йому сповнилося 84. «Я прожив так довго, що поховав кохану дружину і шістьох дітей – усіх, кого мав. Їх вже немає, залишилися лише образи й пам’ять про них… Господь узяв та Господь забрав [їх] так рано… Я дедалі частіше переконуюся, як важко керуватися тільки вірою і з усього серця вимовляти слова молитви ”нехай буде воля Твоя…».
Так закінчилася історія сім’ї Бронте, що дала світу трьох обдарованих письменниць. Можна тільки здогадуватися, скільки ще талановитих творів вони могли б створити, якби прожили довге життя.
Через 30 років після того, як помер Патрік Бронте, було засновано «Товариство сестер Бронте»: воно існує досі на кошти будинку-музею сестер в Хоуорті. Книг, присвячених сім’ї Бронте, видано так багато, що на початку XX століття з’явився термін «Вгоnteland», а в 1950-х роках склалася ціла «індустрія бронтознавства» – дослідження, присвячені сестрам Бронте, поступалися за кількістю тільки книгам про Шекспіра і Діккенса…
