Автомеханікиня з Тернопільщини: як 23 річна Ілона Скоромна ламає стереотипи

Ілона Скоромна машинами цікавиться з дитинства. Зараз їй 23, і вона працює у батьковому гаражі в Білобожниці Чортківського району, що на Тернопільщині: встановлює газобалонне обладнання на автомобілі та ремонтує його. Про талановиту автомеханікиню розповіли на «Суспільне Тернопіль», а ми ділимося. 

“ЯКЩО ТИ ПРАЦЮЄШ ДОБРЕ, ТО НЕВАЖЛИВО ЧОЛОВІК ТИ ЧИ ЖІНКА” 

Любов до автомобілів перейшла Ілоні від тата – він займається цим вже понад 20 років. У роботі з донькою він всю важку фізичну роботу бере на себе, а Ілона більше працює з комп’ютером і електрикою.

«Я татом захоплювалася завжди. Після 9-го класу на літніх канікулах прибігала в гараж, а після 11-го — вирішила, що хотіла би розвинути сімейний бізнес і працювати разом з ним», – ділиться Ілона в інтерв’ю «Суспільне Тернопіль». Згадує, що не всі чоловіки її сприймали всерйоз: «Чоловіки дивилися косо: “Як то так, жінка підходить робити машину? Як жінка може лізти до газового обладнання?”. Різні ситуації траплялися. Спочатку я реагувала по-різному, навіть плакала. Але головне — це підтримка моїх батьків, тата, насамперед, — мого боса і начальника (посміхається — ред.). І якщо він вірить у мене, то і я вірю в себе. Та й все. Так що ламаємо всі стереотипи. Якщо ти працюєш добре, якщо любиш свою справу, то неважливо, чи ти чоловік, чи жінка”, — розповідає автомеханікиня.

За словами батька Ілони, люди часто дивуються, що їхню машину ремонтує дівчина:

“Приїжджають старші люди, ну і вона підходить, робить машину. І вони зразу дивляться косо, бо думають, що вони все знають, а дівчата нічого не знають. Але коли вона завершує роботу, вони сідають в автомобіль, їдуть і тестують його, то тоді з великими очима приїжджають, здивовані роботою. Моя Ілона не тільки ремонтує, а ще й їздить на будь-якому транспорті”.

“КОЖНА МАШИНА ІНДИВІДУАЛЬНА, ЯК І ЛЮДИНА”

В автомайстерні працюють з понеділка по суботу. Ремонтувати машини до батька з донькою приїжджають не лише з Тернопільщини, а й з інших областей, каже Василь Скоромний.

Ілона ж, попри напружений графік, отримує від роботи в автомайстерні задоволення.

“Якщо обирати роботу, де би ти працював задурно чи в нуль, я би все одно робила цю. Нема такого, що щось не подобається, чи вигорання. Тут потрібен постійний розвиток. Кожна машина індивідуальна, як і людина. І кожного разу, навіть якщо моделі та марки ідентичні, є свої нюанси, які треба вивчати. Влітку бували такі дні, що затримувалася в гаражі до 22-ї години. Ніколи не поспішаю додому”, — розказує вона про особливості своєї роботи. 

Окрім батьків, підтримують її в роботі й друзі та молодша сестра: “Кажуть, що зі мною вигідно, бо якщо щось станеться — я можу й колесо поміняти, й поремонтувати”.

Поза майстернею Ілона любить робити макіяж та влаштовувати фотосесії. На відео в соцмережах показує контраст між особистим життям і робочими буднями.

“Єдине, що не роблю, — це манікюр, ходжу лише на чистку, бо з моєю роботою манікюр — це на три дні. Я роблю брови, зачіски, макіяжі, це люблю, а манікюр — зась”, — пояснює нюанси роботи в автомайстерні.

Зокрема, робочі рукавиці маленького розміру вона замовляє за кордоном: “Чоловіки мають більші руки, а знайти на дівчат — проблема. Звичайні рукавиці, зокрема ті, які беруть на город чи в садок на клумби, не підійдуть, бо там інше покриття, воно стирається або плавиться”.

Попри те, що робота з газом небезпечна, Ілона Скоромна каже, що страху не відчуває: “Кожна робота небезпечна по-своєму. Якщо ти дотримуєшся всіх правил безпеки, вмієш це робити, то боятися нема чого”.

“МОТОЦИКЛ – ЦЕ ТВІЙ ХАРАКТЕР”

Ще одне захоплення Ілони — мотоцикли. На них їздить уся сім’я. Ілона каже, у вісім років сіла на свій перший 60-кубовий квадроцикл, а вже в 14 вперше спробувала сісти на двоколісний байк, однак, каже, спроба була невдалою.

“На цьому мотоциклі “Kawasaki” колись їздив мій тато. І вже коли мені було 14 років, тато подумав: “Ну, вже все, час, бери, сідай, пробуй!”. Як сьогодні пам’ятаю цей день, бо на коліні досі є шрам. Сам принцип їзди я розуміла, але таки його вага — понад 200 кілограмів — була занадто для мене 14-річної. Я різко загальмувала і впала. Плакала тоді, пам’ятаю, і тато вирішує продати цей мотоцикл. І він чотири чи три роки продавався, а я кожного разу молилася, щоб ніхто його не купив. Ще приходила до гаража і, коли батько не бачив, сідала на нього та говорила: “Ну чому ж я не можу тебе осідлати?”. Але в один момент тато таки дав мені ще один шанс”, — пригадує дівчина.

Зрештою водити мотоцикл Ілона Скоромна почала в 17 років: “Тоді я сіла на свій “Kawasaki”, а через рік тато дав мені свій “Gold Wing”. Це були такі неймовірні відчуття. Я навіть не можу передати ті емоції, коли мені довірили цей мотоцикл, коли я його осідлала, коли відчула всю його вагу, всю його потужність — його маса пів тонни приблизно”.

За словами Ілони, любов до мотоциклів, як і до ремонту авто, у неї теж від батька. А сімейні мотопоїздки — це одна з мрій, яка здійснилася. “Ми так гарно собі одного разу виїхали в Заліщики. Тато спереду, ми з сестрою позаду. Це була моя маленька мрія, посто потрібен був час, щоб всі підросли”, — ділиться вона спогадом.