Прем’єра вистави “Одіссею, повертайся додому” пройде 11 та 16 листопада. Її поставив білоруський режисер Євген Корняга, вже відомого українському глядачеві з постановки VIÑO. У новій виставі немає історичних реконструкцій, переказу чи адаптацій.

Феномен фізичного театру

“Фізичний театр – це театр, в якому я бачу реальність. Він оснований на рухах тіла, в ньому мало слів. Слова – вони більш точні, а у рухів може бути багато трактувань. Фізичний театр мені ближчий, бо він більш зашифрований, він більш метафоричний.

А ще він міжнародний, бо не залежить від мови. У нашій виставі є слова, але і без них, від контексту, можна здогадатися, про що йде мова. Бо фізичний театр тримається на образах, які є у людській підсвідомості, образах, що людина будує, виходячи з власного досвіду”, – говорить режисер вистави Євген Корняг. 

За сюжетом, Одіссей мандрував, і все своє життя плив до людини, яка на нього чекала, Пенелопи. І саме через монологи Пенелопи буде розказана ця історія. Пенелопа добровільно чекає, 20 років чекає, знаходить у собі сили прокидатися, вставати та знову чекати. 

Шість Одіссеїв і п’ять Пенелоп

Саме така кількість героїв буде на сцені. Чому? Із самого початку режисер задумував, що Пенелопа буде лише одна, але коли почалися репетиції, все змінилося. “Коли очікування настільки сильні та нестерпні, Пенелопа починає “розмножуватися”. Якщо одна людина не може розділити це очікування, тоді її стає більше”, – пояснює Євген Корняг. 

Цікаво й те, що вистава “Одіссею, повертайся додому” – не лише пластична, а й надзвичайно музична

Музика накладається на рухи та жести акторів. Так і з’являється відчуття магії на сцені.  

Над виставою “Одіссею, повертайся додому” працює та ж творча команда, що і над виставою VIÑO: режисер Євген Корняг (Білорусь), композитор Микита Золотар (Бельгія), художниця-постановниця Тетяна Нерсісян (Білорусь). А також шеф-драматург Театру на лівому березі Павло Ар’є, який зробив інсценізацію поеми Гомера і художньо виписав монологи Пенелопи.

Інтерпретації Гомера

“Від тексту Гомера залишилося відсотків сорок, а решту доводилось писати разом з ним або замість нього, навіть не знаю, як це правильніше назвати. Для себе я назвав це “У пошуках за Гомером”. У пошуках того, що не сказано, – розказує Павло Ар’є. – Взагалі, у Гомера Пенелопі не дається багато голосу. Тому хочеться їй його надати. Я знаю, я відчуваю, що він є. І я хочу його почути. Через те, що я – чоловік, я не можу говорити замість жінки, але можу почути її голос. І ці монологи з’являлися саме в таких пошуках”.  Історія Пенелопи і Одіссея, якій більше 1000 років – заперечення думки, що немає незамінних. Адже всім нам хочеться знати, що для когось ти і є незамінною людиною, як Одіссей став для Пенелопи.