Українські інтелектуалки в Кимполунзі: місто, що надихало Кобилянську і Лесю Українку

Кимполунг — сучасне гірське місто в повіті Сучава у Румунії. Українською його назва означає Довгопілля. У минулому міста переплелися румунська, німецька та українська історії. Кимполунг також був курортним місцем, куди приїздили відпочивати й відновлюватися українські інтелектуалки.

Йдеться не лише про Ольгу Кобилянську, яка тут зростала й формувалася як особистість, письменниця та ідейниця українського жіночого руху. З Кимполунгом пов’язані також Леся Українка, Наталія Кобринська, Софія Окуневська, Августа Кохановська та інші видатні жінки. У горах Південної Буковини вони шукали натхнення, внутрішню рівновагу та власний шлях.

«ГІРСЬКА ОРЛИЦЯ» Й «АРИСТОКРАТКА ДУХУ»

Ось як Ольга Кобилянська описує рідний край в оповіданні «Битва»: «Буковинські Карпати. Гора від гори стоять в німій величі, одягнені в смерекові ліси. Багато пасем гір Кімполюнґського повіту ще вкриті пралісами. Темно-синьою зеленню миготять із далечіні…».

Коли родина Кобилянських назавжди залишала Кимполунг, письменниця записала: «О, як я люблю тебе, мій гірський краю, який ти незрівнянно гарний, який могутній і величний, який піднесений, казковий…».

Ольга Кобилянська любила мандрувати буковинськими горами, зокрема разом із подругою Августою Кохановською: «Ми звикли до сходження на гори і дуже радувалися. Через незайманий ліс прибули ми в 11-й годині до Холодного джерела, що недалеко від Піетріле Доамней, і випили тут з цього джерела за вічну дружбу. Тут так чудово, так дико-романтично, що ми не могли надивитися цьому… Ольга знайшла едельвейс, і я дуже зраділа, бо це був новий доказ того, що ми добралися до Піетріле Доамней».

Про любов письменниці до едельвейсів свідчить і гербарій, який зберігається в її родинному будинку, де нині працює літературно-меморіальний музей. Квіти були зібрані 1884 року й подаровані старшій сестрі Євгенії.

ЗНАКОВА ЗУСТРІЧ

1881 рік став знаковим для Ольги Кобилянської. До Кимполунга призначили лікарем родича Наталії Кобринської Атаназія Окуневського. Разом із ним приїхала його донька Софія. Відвідуючи її, Наталія Кобринська познайомилася з молодою буковинською письменницею.

«Завдяки зустрічі з цими освіченими й свідомими українками зродилося в Ольги Кобилянської бажання, зразу мов недосяжний ідеал, творити мовою свого народу», — пише Ярослава Зорич у статті «Зустріч у Кимполунзі», опублікованій в альманасі «Жіночий світ».

Відтоді Кобилянська занурилася у вивчення української мови, культури й традицій. Під впливом Наталії Кобринської вона також долучилася до українського жіночого руху.

«ГЕНЬО З МИЛИМИ ОЧИМА»

Ольгу Кобилянську й Наталію Кобринську пов’язувала ще одна особиста історія. До Кимполунга часто приїздив рідний брат Наталії Євген Озаркевич. Кобилянська нестямно закохалася в нього, але її почуття залишилися без взаємності.

У щоденнику вона записала: «Я страшенно багато думаю про Геня, думаю так і сяк. Він просто з чемності просив особисто вітати мене, правда ж? Може, але тепер образ його так виразно постає в моїй пам’яті, що я знов його люблю… Геньо, з такими великими, милими очима».

Євген Озаркевич бачив в Ользі розумну й начитану товаришку, з якою було цікаво вести світські бесіди. Невдовзі він повернувся до Львова, де здобув медичну освіту й розпочав активну лікарську практику.

«РУСАЛКА Й ОРЛИЦЯ»

Переходу Ольги Кобилянської на українську мову сприяла і Софія Окуневська, ще одна її близька подруга. Дівчина була ученицею брата письменниці Юліана Кобилянського, тому їхня зустріч, як і знайомство з Наталією Кобринською, була майже неминучою.

Обидві жінки були прогресивними для свого часу. Софія Окуневська згодом стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині, а Ольга Кобилянська — видатною письменницею. Вони ділилися думками, мріями та болем, залишаючись близькими душами.

Подруг називали символічним дуетом: «русалкою» була Софія Окуневська, а «орлицею» — Ольга Кобилянська. Після смерті Софії Окуневської 1926 року Кобилянська на прохання її сина Юрія написала теплий мемуарний нарис «Д-р Софія Окуневська-Морачевська».

КИМПОЛУНГ ЯК МІСЦЕ СИЛИ

Для Лесі Українки краса зеленої Буковини стала джерелом відновлення. Після смерті коханого Сергія Мержинського поетеса шукала тут внутрішнього спокою. Поруч була Ольга Кобилянська.

Вони багато мандрували горами. Зі спогадів відомо, що Леся Українка піднялася на гору Магура. Її вразили й гори з таємничими назвами: «Буковина мене прийняла сонцем і погодою, мамалигою і бриндзею, прекрасними пейзажами і добрими людьми. А тепер зманила мене в гори, що так страшно називаються — Рунґ, Маґура, Рарев — і самі страшні, як насупляться хмарами, — та й поливає дощем…», — писала вона в листі до Анни Драгоманової 1901 року.

Творче партнерство інтелектуалок

Ще однією відомою жінкою, тісно пов’язаною з Ольгою Кобилянською, була перша професійна художниця Буковини Августа Кохановська. Їхня дружба також зародилася в Кимполунзі.

Письменниця вважала Августу найближчою приятелькою. Кохановська мала польське походження, але значну частину свого таланту присвятила Україні. Під впливом Ольги Кобилянської вона зверталася до українського народного мистецтва, вивчала побут селян Буковинських Карпат.

Жінки стали справжніми творчими партнерками. Августа Кохановська першою проілюструвала новели Ольги Кобилянської «Природа», «Битва», «Некультурна» та «Valse mélancolique». Кобилянська, своєю чергою, присвятила художниці короткий нарис «Людина з народу».

Так Кимполунг став місцем зустрічі українських інтелектуалок, де вони знаходили однодумниць, підтримували одна одну, творили й шукали власний голос.