«Після Харкова я навчилась вважати домом саму себе»

У Харкові Вероніка Ткаченко працювала UX-дизайнеркою в IT, а після переїзду до Львова заснувала шоурум українських брендів «Своєрідні». Маючи нуль знайомих у новому місті та бюджет у 10 тисяч доларів, вона пів року вивчала львівський ринок і потреби покупців, перш ніж відкрити власний шоурум. Її історія про те, як вимушено залишивши рідне місто, можна повернутися до життя і як власна потреба перетворилася на бізнес, а шоурум — на простір для людей зі спільними цінностями та любов’ю до українських брендів.

Все помістилося в один рюкзак

Харків для мене — це свобода, масштаб і залізобетон. Це місто, яке я досі вважаю найкращим у світі. За освітою я програміст, а до 2022 року працювала UX-дизайнеркою в IT-компанії. Напередодні я вже збирала рюкзак, бо розуміла, що щось має статися. 24 лютого я прокинулася від вибухів. Виглянула у вікно й побачила колони машин, вкритих попелом, які їхали з боку прильотів. Тоді я просто взяла необхідні речі і спустилася в метро. Того ж дня родич забрав мене в село на Полтавщині, де я провела понад рік — працювала далі в дизайні й отримувала допомогу як ВПО.

Я вирішила сама створити своє місце

Мені швидко стало тісно у новому місті. Після Харкова важко назвати домом будь-яке інше місто, тому я навчилася вважати домом саму себе. Я вирішила рухатися далі. У Києві тоді були часті обстріли, тому й обрала Львів. Спочатку приїхала сюди лише на тиждень, щоб змінити обстановку і зробити шопінг. 

Хотіла купити саме українське, бо після виходу Inditex стався справжній «бум» на наше. Проте я не знайшла нічого для себе: був або недосяжний люкс, або занадто «дівчачий» вайб. Тоді, повернувшись у Полтаву, я зрозуміла: якщо такого місця немає — я маю його створити.

У мене завжди була підприємницька жилка. Ідеї щось створювати й заробляти з’явились ще в дитинстві, хоча в родині підприємців не було.І з того часу в мене було розуміння: якщо я сама не зароблю, ніхто мені нічого не дасть.

Перший досвід невеликого бізнесу в мене був ще в Харкові — ми з подругою робили свічки з літерами всередині, які з’являються при запаленні.

Мені було важливо зрозуміти, як люди купують

Коли з’явилася ідея шоуруму, я підійшла до цього вже більш системно. Через досвід у UX-дизайні я звикла спочатку досліджувати, а потім щось створювати. Тому перед запуском пів року вивчала львівський ринок: які бренди тут уже представлені, чого бракує покупцям, хто є місцевою аудиторією та що впливає на її вибір. Крім цього, для мене Львів був новим культурним середовищем, тому багато речей доводилося вивчати буквально з нуля.

Я використовувала метод Jobs To Be Done — підхід , який допомагає зрозуміти не лише те, що люди купують, а й чому вони це роблять та які потреби намагаються закрити через продукт. Я проводила інтерв’ю з дівчатами, які вже купують українські бренди. Знаходила їх через Instagram: дивилася, хто вже носить ці бренди й відмічає їх у себе на сторінці. 

Саме такі відкриті розмови часто приносили несподівані інсайти про те, що впливає на рішення покупців.Наприклад, хтось міг не ходити у конкретний магазин лише через погане світло в примірочній. Тоді моя задача була піти, подивитися, яке там світло і не повторити таку помилку. Паралельно проводила кількісні опитування із закритими питаннями. У результаті я чітко зрозуміла, що саме хочу створити і яким має бути цей простір.

Бюджет на межі та «секретний» дворик

Своє приміщення я знайшла майже випадково — чи то на OLX, чи то просто побачила оголошення на вікні. Чому саме тут? Усе вирішив бюджет. Це центр міста, але не сама прохідна вулиця. Буквально за сто метрів звідси оренда була вдесятеро дорожчою, і я б її просто не потягнула.

Також у пошуку приміщення допомогли нові знайомства: знайомий ріелтор допоміг домовитися про вигідніші умови оренди. На відкриття шоуруму я мала 10 тисяч доларів. Для такого бізнесу це був доволі обмежений бюджет, тому наприкінці вже доводилося використовувати кредитний ліміт. Але я чітко бачила свою ціль.

Частину ремонту власниця приміщення взяла на себе. Раніше тут був магазин дитячого одягу, тому переробляти довелося абсолютно все. Мене підкупив внутрішній дворик, спільний із сусідами — його ми використовуємо для подій. Він додає простору особливої атмосфери, і клієнти його дуже люблять.

Команда та філософія щастя

Я починала з нуля, не знаючи у Львові нікого. Сьогодні ж у нас велика спільнота клієнтів і професійна команда, яку я ділю на два напрямки: маркетинг (SMM та контент-мейкер) та операційний блок (адміністратор і консультанти). Зазвичай я працюю дистанційно, але сьогодні сама в залі — підміняю дівчат, поки вони у відпустках. Це нормальна практика, хоча й рідкісна.

Спочатку команда майже повністю складалася з переселенців, але згодом до неї почали долучатися й львів’яни. Є дівчата з Донецька, Луганська, Києва. Вони самі приходили і хотіли бути частиною цього простору. Мабуть, я просто притягую «своїх» людей за способом мислення.

У нас в шоурумі zero toxic energy. Для мене бізнес — це не лише робота, а й можливість цікаво жити життя з людьми, яких ціную. Я поважаю вихідні своїх працівників, бо вони поважають мої. Якщо хтось заходить у робочий чат у свій вихідний, я кажу: «Вийди звідси, сьогодні ти не працюєш».

Про цінності бренду та свободу бути собою

Спершу назва була «Своєрідне», але я змінила одну літеру, щоб не конкурувати з однойменним шоурумом у Харкові. І я рада, що так сталося. Бо «Своєрідне» — це про предмет, а «Своєрідні» — це про людей, бренди та події. Це про кожного з нас.

У цьому просторі дуже багато моїх особистих цінностей. Для мене одна з головних цінностей — унікальність. Мені важливо відрізнятися, і я хотіла, щоб це місце теж було не таким, як усі. Найчастіший комплімент, який ми чуємо від клієнтів: “У вас не так, як всюди”. І це для мене найкраще, що можна почути.

Ще одна цінність — люди. У нас два роки висить плакат: “Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими”. Тут люди працюють для людей, і ми дуже цінуємо красивих душею людей.

Для нас також важлива свобода бути собою. У нашому  просторі немає місця дискримінації чи гендерним упередженням. Також наш простір є pet-friendly: можна приходити з тваринами, у нас є вода і смаколики для собак, бо песики — це теж частина родини.

Коли річ створена під обстрілами її цінуєш інакше

Наша місія — підсилення відчуття самоідентичності суспільства. Українські бренди сьогодні відіграють величезну роль. Приємно носити речі, створені в країні, яку ти любиш і яка бореться з ворогом. А коли розумієш, що ця річ зроблена під обстрілами, у складних умовах, то цінуєш її ще більше. 

Нас сотні років намагалися знищити, а ми все одно відроджуємося. У мене мурашки від однієї думки про це. Війна стала поштовхом до створення багатьох українських брендів  —  це відповідь на намагання нас стерти, адже свобода закладена в нашому коді.

Ділимося теплом

Ця зима була справді важкою, ми всі це пам’ятаємо. Ідея створити власний пункт незламності  виникла буквально за день: ми сиділи вдома без світла вже 20 годин, а в шоурумі воно було. Ми прибрали рейли з одягом, поставили столи, кинули подовжувачі, щоб люди могли зарядити свої пристрої. Хотілося просто поділитися цим теплом, бо люди тоді дуже сильно постраждали ментально.

Так само ми по можливості намагаємося донатити. Нещодавно організовували благодійний гараж-сейл на підтримку United24 та постійно допомагаємо «Домівці врятованих тварин». Я впевнена, що малих донатів не буває.

«Ми самі придумали правила, за якими хочемо жити»

У мене не було попереднього досвіду ведення бізнесу — я буквально вчилася цьому вже тут і досі вчуся. Я ніколи не зраджувала собі й не намагалася підлаштовуватися під чиїсь правила. Ми разом із командою створили власні принципи роботи — ті, за якими нам комфортно жити й працювати. Думаю, цим ми і відрізняємося.

Я є учасницею  львівського бізнес-клубу, і там часто говорять про те, що країна багато в чому тримається на середньому класі та підприємцях. Мені дуже близька ця думка, тому хотілося створити простір саме для таких людей

Якби я могла дати пораду іншим переселенцям, які хочуть відкрити власну справу, то сказала б: досліджуйте ринок і не бійтеся заявляти про себе.

Мене мотивує картинка себе в майбутньому

Мій бізнес — це дуже велика частина мого життя. Тому я ставлюся до бізнесу як до бізнесу, але не змушую себе робити те, що відчуваю зайвим. Багато чого відбувається інтуїтивно. Якби це було суто про гроші, я б, напевно, вже була мільйонером. Але для мене важливий баланс: у вихідні відпочивати, а в робочі дні працювати. Я не хочу жити лише роботою.

Мене мотивує картинка себе в майбутньому та приклад людей, які створюють щось велике й сміливе, як Лєра Бородіна чи Ярослава Гресь. Але найбільше мене мотивує відчуття щастя від того, що я роблю. Поки я це відчуваю — буду рухатися далі.