Як дві жінки перетворили мак на символ полеглих

Джон Мак-Крей, канадський поет та парамедик часів Першої світової, у вірші «У полях Фландрії» 1915 року написав: “Червоні маки майорять поміж хрестів, що ряд у ряд шикують нас серед полів; а в небі жайворонка спів. Все глушать постріли гармат…” 

Уперше ці рядки для пошанування пам’яті загиблих ветеранів та ветеранок використав Американський легіон, виокремлюючи образ червоного маку. Згодом ця тенденція поширилась по всьому заходу Європи, особливо у Британії. Також небайдужими виявились Північна Америка й Австралія. 

Жінка, яка пообіцяла носити мак

Ідея увіковічнити мак, як символ пам’яті, належить американці Моїні Майкл, викладачці Університету Джорджії. Коли розпочалась Перша світова, пані Майкл перебувала в Німеччині. Звідти вона вирушила до Риму, де врятувала близько 12000 американських туристок та туристів, допомігши знайти шлях додому через Атлантику. Згодом повернулась і сама, написавши у 1918 році вірш-відповідь вищезгаданій поезії під назвою “Ми збережемо віру”.

Щоб вшанувати подвиг пана Мак-Крея та його творчий набуток, Моїна Майкл своїми рядками заприсяглась носити червоний мак у знак пам’яті за усіма полеглими на війні. За це її й назвали “маковою пані”.

Зважаючи на тендітність і крихкість живої маківки, американка вперше у 1918 році виготовила брошку у вигляді маку із шовку. Тоді ж, на конференції Юнацької Християнської асоціації, вона роздала ще кілька шовкових квітів присутнім. Так розпочався шлях становлення маку як міжнаціонального символу пам’яті та пошани.

Французький голос великої пам’яті

У Європі ідея набула не меншого схвалення. Зокрема у Франції, де з’явилась власна “макова пані” — Анна Герен. Як і Моїна Майкл, вона була вчителькою. Викладаючи на Мадагаскарі, ніщо не спинило її переїхати до Сполучених Штатів під час Першої світової та займатись волонтерською й просвітницькою діяльністю задля перемоги союзників.

За свою службу Анна Герен була нагородженна французьким Орденом офіцерки державної освіти та американською медаллю Перемоги свободи та боргу, проте, це не усі досягнення французької “макової пані”. У 1920 році на з’їзді Американського легіону у Клівленді пані Герен виступила із закликом запровадити “День маку між союзниками”. Вона запропонувала проголосити квітку офіційним символом вшанування пам’яті жертв війни, як нагадування про те, що французи й француженки, британці та британки, американці та американки боролись на полі бою пліч-о-пліч.

Також Анна наголосила на важливості купувати маки у вдів та сиріт із збіднілих внаслідок війни регіонів Франції. Вона вважала це справедливим та корисним способом підтримки тих сімей, чиї рідні поклали життя і не здалися попри все. Унаслідок політики примирення ворогуючих сторін червоний мак “вийшов” за межі кола союзників. Відтоді він став впізнаваним символом пошани жертв, борців та борчинь усіх воєн та збройних протистоянь, завдяки маніфесту пані Герен.

Символізм польової квітки

Уперше колір пелюсток маку порівняли із кров’ю у пісні “Червоні маки Монте-Кассіно”, де поляки й польки оспівують славу своїх захисників та захисниць. Зокрема, червоний також є одним із кольорів національного прапора. Це перегукується із більш сучасним трактуванням, де чорне осердя квітки символізує слід від кулі, а червоні пелюстки — кров, пролиту за свободу. 

Українська Маківка

В українському контексті мак також має власний символізм, вшановуючи подвиг легіону Українських Січових Стрільців на горі Маківці. Вона оспівується як перша доленосна перемога борців українського руху опору над імперськими військами. Роман Шухевич казав, що ми боремось не тому, що ненавидимо своїх ворогів, а тому, що любимо побратимів та посестер, і тих, хто за нашими спинами. Здатність до самопожертви — найвищий прояв любові, відомий на сьогодні. А хто як не українки й українці найкраще на цьому знаються?

У нашому медіапросторі вперше використали зображення маку як символу пам’яті загиблих внаслідок Другої світової війни у 2014 році за сприяння Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харків’янин, дизайнер Сергій Мішакін. Він поєднав міжнародне гасло “Ніколи знову!”, роки Другої світової та зображення уже відомої нам квітки. 

Коли квітка говорить замість голосу

“… Час стати з ворогом на бій, 

Тобі до рук ми прапор свій 

Передаєм. Міцніш тримай!

Якщо порушиш вірність, знай

Ми не заснем, хоч мак росте

Серед полів” , — завершує вірш раніше згадуваний Джон Мак-Крей, наголошуючи на нетлінності подвигів. Смерть від рук ворога забирала борчинь та борців як у полях Фландрії, так і сьогодні, серед українських степів. Це було у минулому столітті, і не менш жорстоко й болісно триває досі.

У День перемоги над нацизмом ми висловлюємо щиру вдячність жінкам, які не лише зберегли шану до вкладу борчинь та борців, але й допомогли їм розквітнути маками, а не зникнути у пам’яті забутими постатями історії. У свою чергу, ми маємо докласти усіх зусиль щоб і надалі героїні та герої залишались у пам’яті не забронзовілими далекими фігурами, а ніжними, тендітними квітами, які витримали жахи війни задля нас усіх. 

Читайте також: Українки, які першими «підкорили» військову справу і військові звання