Сьогодні ми зустрічаємося з засновницею соціальної мережі нового формату. Мережі, яка, за словами її творчині, прибирає пороги буденності та нав’язаних думок. Отже, у нас у гостях — Олена Вєровчук.

— Олено, сьогодні майже всі соціальні платформи працюють на алгоритмах і рейтингах. Ви свідомо відмовляєтеся від цієї моделі. Чому?

— Тому що я надто добре бачу, на що вона перетворює спілкування. Алгоритми й публічні лайки непомітно змінюють сам сенс контенту. Він перестає бути вираженням і стає змаганням. Людина ділиться не тим, що для неї важливо, а тим, що, як вона припускає, «зайде». Мені хотілося повернути контенту нормальний, здоровий стан — без постійного очікування оцінки.

— Але ж алгоритми існують не просто так. Вони допомагають знаходити цікавий контент. Чому ви вважаєте, що без них краще?

— Я не проти технологій як таких. Я проти того, коли технологія вирішує за людину. Алгоритм не просто показує контент — він формує сприйняття. Він підсилює одні теми, приглушує інші, підштовхує до певних емоцій.

Людина перестає обирати — вона слідує.

Мені важливо повернути людині право на власний вибір, навіть якщо він повільний, навіть якщо він не оптимізований під залучення.

— Ви також говорите про відмову від видимих лайків. Це доволі радикально. Ви не боїтеся втратити інтерес аудиторії?

— Це не відмова від зворотного зв’язку. Це відмова від публічного лічильника. У моїй моделі автор бачить, хто відреагував на його контент. Він розуміє, що його побачили, що він комусь відгукнувся. Зв’язок залишається. Але глядач не бачить кількість реакцій інших людей. Тому що саме в цей момент лайк перестає бути жестом уваги і перетворюється на рейтинг.

— Чому, на вашу думку, публічний лічильник так сильно впливає на людей?

— Тому що людина миттєво починає порівнювати. Навіть якщо їй здається, що їй байдуже. Фотографія природи, кошеняти, світла, моменту — сама по собі нейтральна. Але щойно поруч з’являється цифра, виникають питання:

«Чи достатньо це добре?»
«Чому в інших більше?»
«Що зі мною не так?»

Контент перетворюється на іспит. А спілкування — на конкурс.

— Але ж лайки мотивують. Хіба це не стимулює людей створювати більше контенту?

— Це стимулює створювати більш конкурентний контент, але не обов’язково більш щирий або якісний. Люди починають:

 • підлаштовуватися,
 • повторювати,
 • боятися бути «звичайними».

А для мене важливо зберегти простір, де людина може бути звичайною. Де вона може викласти фотографію не заради цифр, а заради самого жесту: «Мені це подобається, і я хочу цим поділитися».

— Як тоді виглядає взаємодія між людьми на такій платформі?

— Спокійніше. Чесніше. Без гонитви. Ти дивишся контент і реагуєш, тому що тобі справді приємно. Не тому, що це популярно. Не тому, що «всі лайкають». І автор отримує задоволення не від порівняння, а від самого факту відгуку. Одна людина надихнулася — і цього достатньо.

— Ви часто говорите про «здорове ставлення до контенту». Що ви вкладаєте в це поняття?

— Здорове ставлення — це коли контент не визначає твою цінність. Коли фотографія — це просто фотографія. Не показник успіху, не соціальний капітал, не привід для тривоги.

Це коли задоволення від перегляду і задоволення від публікації важливіші за цифри.

— І все ж, навіщо вам це? Адже це складніше, ніж іти стандартною моделлю.

— Тому що технології не зобов’язані бути джерелом напруження. Вони можуть бути джерелом задоволення, натхнення і тиші.

Мені хочеться, щоб соціальна платформа була місцем, куди заходять не за підтвердженням власної цінності.

— Якщо спробувати сформулювати в одному реченні — що ви насправді створюєте?

— Я створюю середовище, де людина важливіша за цифру, реакція важливіша за рейтинг, а контент — це не змагання, а момент, яким діляться.

— Ви підкреслюєте, що у вашій системі зберігаються реакції, але прибирається публічне порівняння. Чому для вас це принципово важливо?

— Тому що реакція і порівняння — це різні речі. Реакція — це зв’язок. Порівняння — це тиск.

Я не проти відгуку. Навпаки — він важливий. Людині потрібно відчувати, що її бачать, що її чують. Але публічне порівняння руйнує цей сенс. Воно переводить спілкування в конкуренцію, навіть там, де їй не місце.

Ми свідомо прибираємо саме публічне порівняння, а не живу реакцію.

— Ви говорите про це дуже спокійно, але водночас досить твердо. Це усвідомлена позиція?

— Абсолютно. Це усвідомлена позиція і моя особиста відповідальність як людини і як творця продукту. Я розумію, що це нестандартний шлях і що він потребує сміливості.

Але для мене важливіше не йти протореними моделями, а дати людям новий напрям — повернути моральне й душевне ставлення до соціального середовища, де людина залишається в центрі, а не метрики.

— Ви часто вживаєте слова «середовище» і «стан людини». Чому це для вас так важливо?

— Тому що цифрові продукти впливають не лише на поведінку, вони впливають і на психоемоційний стан. Я щиро за фізичне й моральне здоров’я людей. Для мене це не абстрактна філософія, а дуже практичне питання: чи підсилюємо ми тривожність — чи знижуємо її, чи підштовхуємо до порівняння — чи даємо простір для спокійної присутності.

— Тобто можна сказати, що ви і ваша команда свідомо йдете не за стандартом?

— Так. І це усвідомлений вибір. Ми не заперечуємо існуючі моделі, але обираємо інший підхід — більш дбайливий до людини.

Я вважаю, що технології не зобов’язані бути джерелом постійного напруження. Вони можуть і мають підтримувати нормальний, здоровий стан — коли людина не змагається, а живе, не доводить, а ділиться, не порівнює, а відчуває.

— Який ефект ви хочете, щоб людина відчула, заходячи в таке середовище?

— Відчуття, що від неї нічого не вимагають. Що їй не потрібно відповідати, доводити, порівнювати себе з іншими. Мені важливо, щоб людина могла просто бути — подивитися, відчути, відреагувати, поділитися моментом, не перетворюючи це на іспит на цінність.

— Якщо підсумувати нашу розмову, як би ви сформулювали свою головну позицію?

— Я створюю середовище, де людина важливіша за цифри, реакція важливіша за рейтинги, а контент — не змагання, а момент, яким діляться. І для мене це не тренд і не експеримент, а усвідомлений вибір.

— Дякуємо вам за цю розмову.

— Дякую.
Мені справді було важливо й цікаво цим поділитися.

_6.03.2025_