«Найчастіше я чула, що не зможу керувати взводом на рівні з чоловіками»
Командирка на псевдо Айстра не лише рекрутувалася у бойовий підрозділ, а й очолила самохідно-артилерійський взвод
Командирка на псевдо Айстра не лише рекрутувалася у бойовий підрозділ, а й очолила самохідно-артилерійський взвод

Пов’язати життя з військовою службою Айстра хотіла з 11 класу. Мрії про службу навіть потіснили її юнацьке бажання стати ветеринаркою – дівчина дуже любить тварин. За покликом мрії вона й вступила до Національної академії сухопутних військ ще до повномасштабного вторгнення. Власне, 24 лютого 2022 року Айстра якраз навчалася. Згадує, як її однокурсники – хлопці у спішці вантажилися в автобуси, як у загальному шумі й неспокої не вірилося, що велика війна все ж почалася.
Залишатися осторонь – не в характері Айстри. І вона сама пішла служити у бойовий підрозділ – у славнозвісну «тридцятку», 30-ту Окрему механізовану бригаду. Придивлялася до неї ще під час навчання в Академії, а після випуску однозначно вирішила – її місце тут.
Про своє рішення, рекрутинг жінок, ставлення чоловіків та майбутнє після війни ми розпитали Айстру в ексклюзивному інтерв’ю.
Моя мама так і не застала те, що я стала військовою. Батько хотів, аби я стала військовою, але він був незадоволений тим, що я обрала саме артилерію.
Спочатку я прибула на ППД разом з іншими випускниками для процесу оформлення. Потім відбула в місце, де безпосередньо приймала посаду. Після цього – у свій підрозділ. Я доволі швидко адаптувалася на місці: не перший рік перебуваю у війську, і тому певні моменти були вже звичними.
Під час рекрутингу відбір людей більш ретельний, а значить це позитивно впливає на боєздатність підрозділу. Крім того, людина, яка добровільно пішла до війська, більш вмотивована, аніж мобілізований, і свідомо робить свій вибір. Рекруту легше обрати бажану посаду, ніж мобілізованому.
Якщо говорити про Академію, я вступала дуже вмотивованою, тому раділа, коли потрапила туди. За місяць часу пройшла КМБ – якщо й стикалася з певними труднощами, то це на мене не вплинуло негативно. За рік часу стала більш фізично розвинутою, трохи втягнулася у систему, хоча мала певні розчарування. Тим не менш, не дивлячись на падіння, вставала і йшла далі.
Стосовно служби в «30-ці» – перший день був доволі хвилюючим: я розуміла, що служба в Академії і в бригаді істотно відрізняється. Мене переповнювала цікавість, що буде далі. Перший місяць можна назвати адаптаційним, але не складним.
Я свідомо пішла вчитися саме на ту спеціальність, яка в майбутньому передбачала можливість стати командиром вогневого взводу. Коли я вивчала артилерійські зразки озброєння, мені чомусь припали до душі саме самоходки. Подобалася їх мобільність, здатність пересуватися без тягача, можливість повернути ствол у будь-якому напрямку.
Так, самоходки складніші в обслуговуванні і ремонті, та все ж це не завадило мені обрати таку посаду, де передбачалася служба на САУ

Моя робота полягає у підтриманні боєготовності підрозділу, забезпечення його усім необхідним для ефективного виконання поставлених завдань, утримання військової техніки в належному стані, управлінні вогнем взводу. Проте найскладніше – керувати своїми людьми. До кожного потрібно знайти правильний підхід, налагодити взаємодію і підтримувати командирську планку.
Чотири роки я навчалася в академії, опановувала знання та вміння. Провчившись, отримала військове звання «лейтенант» і прийняла посаду командира взводу. Це був доволі різкий перехід від курсанта до командира. Тобто велика відповідальність, хоч і очікувано, та все ж стрімко лягла на мої плечі.
Доводити свою точку зору іншим. Здобувати хорошу репутацію, добиватися авторитету.
Ще під час навчання в Академії. Хлопці любили жартувати, що я стану «начальником принтера», що я буду носити в штабі каву начальникам і таке інше. Багато хто не вірив, що після випуску я буду керувати людьми, у польових умовах, жити разом з побратимами в одному бліндажі та й загалом виконувати обов’язки командира взводу.
Своїми впевненими діями, знаннями та ідеями, здатністю виходити із зони комфорту та прийняттям оптимальних рішень у складних ситуаціях. Я постійно доводжу, що все ж здатна керувати.
Спочатку це викликало у багатьох величезне здивування, оскільки в бригадах жінка на керівній бойовій посаді не є поширеним явищем. Наразі в моєму підрозділі вже звикли до цього і виконують поставлені мною задачі.
Це передусім бути лідером, наставником для своїх підлеглих. Я повинна розуміти потреби свого особового складу, вирішувати їхні проблеми, але також раціонально ставити завдання, бути вимогливою та підтримувати дисципліну в строю і контролювати виконання поставлених завдань.
Без вміння грамотно управляти підлеглими боєздатність підрозділу ставиться під загрозу

Найскладніше – це налагодження взаємодії з підлеглими. Підрозділ, в основному, складається з військових, які за віком старші за мене і мають набагато більший бойовий досвід.
За те, що я наполегливо і цілеспрямовано тягну службу. А як командирку – за те, що успішно налагодила взаємодію з людьми і таким чином уникла багато проблем.
Підтримка моїх людей, їх гумор, доброзичливість, розуміння.
Перед вступом у лав ЗСУ зважте всі «за» і «проти», всі можливі ризики, а також добре подумайте, чи готові ви пожертвувати своїм особистим життям та комфортом.
Не давайте себе зламати, з’їсти та демотивувати. Йдіть впевнено до своєї мети, не цурайтеся допомоги інших та не бійтеся взяти на себе відповідальність. Адекватно реагуйте на конструктивну критику, але не дозволяйте себе поливати брудом.
Так, стикалася. Найчастіше чула, що не зможу керувати підлеглими на рівні з чоловіками.
У першу чергу батько. По суті, він дуже хотів, аби я пішла в армію, хоч і не на таку посаду. В Академії підтримували викладачі, командири, друзі, побратими. В бригаді мене підтримує мій колектив.
Все залежить від дислокації. Якщо на вогневій позиції, то продукти привозять раз у певний період, їжу готуємо самостійно, миємося по можливості. Влітку з цим простіше – на вулиці тепло. Взимку складніше, але терпимо. А в тилу особовий склад проживає в будинках, там є всі необхідні умови.
Наша бригада нею забезпечена.
Намагаюся це робити у будь-яких умовах. Відмінність лише в тому, що на вогневій позиції кількість моїх доглядових засобів скорочується до мінімуму.
Кулон, який подарувала моя сестра.
Жінки займають дедалі більшу нішу в українській армії. В майбутньому це стане звичним.
Давати жінкам можливість служити потрібно, оскільки в підрозділах завжди не вистачає людей, а стать не має значення

До примусової мобілізації не дуже позитивно, адже не всі жінки зможуть поєднувати сім’ю та службу. В цьому разі краще підходить рекрутинг. Жіноча мобілізація має право на існування лише в крайньому випадку.
Тому що це впливає на боєготовність підрозділу в цілому. Це розширить можливість жінці обирати саме ту спеціальність, яку вона сама бажає і де вона буде більш вмотивованою, буде ефективно виконувати завдання без упередженого ставлення.
В першу чергу згадаю, наскільки складно мені доводилося долати певні труднощі, підкорювати вершини та при цьому тримати себе в руках.
Йтиму далі бойовим командирським шляхом.
