Жіночий бізнес: як Міла Міщенко із Запоріжжя з нуля створює одяг на основі… люків

Міла — мистецька душа з Запоріжжя, внутрішньо переміщена підприємниця, мама 7-річного сина та 4-річного кота з Бучі, яка попри війну та безліч переїздів зуміла зберегти найголовніше — здатність бачити красу та ділитися нею з іншими. Її історія — це доказ того, що справжня сила живе у нас всередині. Міла обрала сміливість замість страху, і ця сміливість проявилася у багатьох речах. Зокрема, вона заснувала власної справи – на новому місці, з нуля, без підтримки, з дитиною на руках. Сміливість також – в самій ідеї: Міла створює унікальні сорочки з відбитками люків українських міст. Назва бренду теж впевнена й креативна – З.ЛЮКА.  

Те, що Міла наважилася взяти участь в освітній програмі для жінок «Мрій та Досягай» і стала однією з фіналісток – теж рішучий крок. Ця програма, яка реалізується громадською організацією Impact Force у партнерстві з ООН Жінки, допомагає жінкам ВПО у розробці та розвитку власного бізнесу, а фіналісткам ще й надає гранти на втілення бізнес-ідеї (читайте про це тут).

Міло, яким був той переломний момент, коли війна увірвалася у ваше життя? Що змінилось у вас назавжди?

Війну ми зустріли в Києві — район біля Ірпеня. Це той день, коли я стала дуже дорослою і шукала, як вивезти зі столиці 4-річну дитину. Ми багато разів переїжджали і в кожному місці ми облаштовували собі частинку дому. Житомирська область, Львів, Болгарія, табори біженців та Румунія.

У 2024 році повернулися з сином до батька у Запоріжжя, зробили ремонт. Я вперше зняла приміщення для своєї майстерні «Дім.Равлика» та вперше почала працювати не сама, маючи багато планів та натхнення. Але все різко змінилося, бо наш приватний сектор стали систематично обстрілювати КАБами. Я звикла до ракет, шахедів, недоспаних ночей, інстинктивному накриванню сина своїм тілом під час вибухів, але я не могла звикнути до страху в його очах. Тому довелося змінити все: залишити роботу, батька, дім і їхати за гори, лиш би дитина не росла під звук вибухових хвиль. Наразі проживаю із сином у Хусті. 

Читайте також: Енне Бурда: домогосподарка, яка на зраді чоловіка створила найвідоміший модний журнал

Які бар’єри стояли перед вами як перед жінкою, яка творить під час війни й постійно змінює місце проживання?

Страх бути єдиною рідною людиною поряд у дитини, бо це велика відповідальність та складність повноцінно працювати, адже інколи просто неможливо було залишити сина, а потреба у фінансах напружувала. Складність перевезти з собою майстерню, постійне відчуття: а що як знову доведеться переїжджати. Тому навчилися мати мінімум речей та легко прощатися з тим, що раніше мало цінність. Потрібно мати велику сміливість на новому місці з потенційним ризиком переїзду, щоб починати справу знову, ще й таку, що досить специфічна та рідкісна.

Що стало тією точкою, коли ви вирішили: досить відкладати, треба діяти?

Я побачила в інстаграмі інформацію, а через декілька днів подруга, яка в багатьох проєктах працює менторкою, порадила подати заявку на участь у програмі «Мрій та Досягай».

У той момент я була захоплена ідеєю зробити квітучий папір, бо вже не один рік переробляла папір для власної майстерні. Тема заявки встигла змінитися кардинально, бо за час відбору нам довелося виїхати із Запоріжжя, і на новому місці я не мала тієї площі, потужностей та стабільності, як удома. Моя діяльність тоді була повʼязана зі створенням штампів, але ще в Запоріжжі я розмірковувала про люки, бо це такі самі штампи, лише вуличні та грубі. І на перших заняттях я запитала про можливість змінити ідею. Мені погодили. Цією ідеєю стала З.ЛЮКА – це специфічна ідея, адже це, буквально, – відбитки з люка, які ми переносимо на одяг, тож ця ідея має свої ризики — погода. А взимку на вулиці не поробиш, тому довго довелося чекати та просто поглинати знання. Допомогла почати робити перші кроки нормальна суха погода, безумовно настанови менторки Вікторії та підтримка друзів.

Що стало головним здобутком програми особисто для вас?

Це складно обʼємно охопити зараз однією відповіддю. Не було чогось некорисного, було просто таке, до чого я ще не дійшла на практиці. Особливе дякую за фінансовий модуль — це дає опору, і спікер зрозуміло пояснив. 

Читайте також:

• 9 класних ідей для маленького жіночого бізнесу
• Перша бізнес-леді Галичини Климентина Авдикович: як вдова українського професора стала королевою шоколаду

Що зараз з вашим проєктом? На якій він стадії?

Коли ти ВПО, в новому місті, в орендованій квартирі та з новою ідеєю, то без фінансової підтримки неможливо стартувати, тому такою цінною стала  програма. У нас були перші продажі до релізу колекції. Сорочки у швачки для пришивання нашивок, на 17 травня поставлена презентація офлайн у місті. Є лист передзамовлень. Є команда з чотирьох людей та розширення асортименту — додали шофер та бандани. У нас уже є два перших клієнти та п’ять сорочок за передзамовленням. До нас приєднався контент-менеджер. Шукаємо вид співпраці у zero waste напрямку, зокрема з громадською організацією для підсилення екосвідомого меседжу. Міська рада готова допомагати нам в реалізації толоки для міста.

Впевнено, з великим бажанням діяти, зʼявилася масштабність у голові та розуміння каналів просування продукту. А далі – презентація проєкту З.ЛЮКА, колаборації, реєстрація ФОП та відвідування інших міст для створення відбитків люків України.

І наостанок: що б ви сказали жінці, яка ще лише мріє про власну справу, але боїться почати?

Не треба думати про це зі страхом, це може бути особливо цікава, яскрава пригода в вашому житті. І повторю фразу з фінальної події програми: «Якби ти знала, що від твого шаленого успіху тебе відділяє 10 невдач, як швидко б ти на них наважилася?»

А ще я вірю, що наша діяльність не є кінцевою точкою, чимось на все життя. Це завжди процес переходу від одного до іншого, розширення, проявлення. Ідеї приходять, тому що є люди, які чекають, коли ця ідея втілиться — і для цього вона обрала вас.

Якщо ви хочете поділитися своєю історією, порадами чи успіхами, пишіть на редакційну адресу ukrainkycomua@ukr.net. Також читайте нас в інстаграмі і телеграмі.