КРІСТІНА
ВОРОНОВСЬКА

На початку повномасштабного вторгнення героїня подкасту «Вона. Війна» на Радіо «Накипіло» Крістіна Вороновська подбала про безпеку сина-підлітка й опісля за власні гроші відразу вирушила на Донбас. Вона працювала перекладачкою пліч-о-пліч з іноземними бойовими медиками, а згодом усвідомила: бути волонтеркою для неї замало. Відтоді почала торувати свій шлях у військо попри зневажливі й сексистські тези.

Крістіна Вороновська — жінка надзвичайної впертості. Прагне змінити підхід до навчань новобранців у війську, а ще вона переконана: жінці є місце в армії не тільки у штабі. І шлях до цієї мети має бути гідний. Нині вона навчається на бойову медикиню взводу.

Крістіна хотіла стати на захист країни ще у 2014 році. Але якось так сталося, що саме тоді зламала ногу. Лежачи вдома, дивилася новини й одного дня не витримала: сказала своїй сім’ї, що йде на війну, що хоче бути медикинею. «Я не маю медичної освіти, але дуже хотіла допомагати пораненим іще тоді, 2014 року. Мама вмовила мене не йти. Я була розлучена й мала п’ятирічну дитину, тож не пішла. Трохи займалась якимись проєктами, допомагала», – згадує Крістіна Вороновська.

У 2019 році вона переїхала з Харкова до Києва – переїжджала з легким серцем, сильно прагнула цього. Рідний Харків побачила знову аж навесні 2022 року у волонтерських справах. І від побаченого просто плакала – застала у рідному місті суцільну руїну.

На той час дитина вже подорослішала: синові виповнилося тринадцять. Крістіна пішла у військкомат ще на другий день війни, там почула: «Ну, дівчино, якщо ви не УБД (учасниця бойових дій — ред.), то йдіть у тероборону». Попрямувала туди, де збиралися охочі стати до лав ТрО. Але зважила, що воювати їй доведеться з незнайомими людьми, і вирішила зосередитися на волонтерстві.

Наступного дня Крістіна знайшла в новинах усі волонтерські чати Києва. Відшуковувала гуманітарну допомогу, з’єднувала людей, позаяк мала чимало знайомих і контактів, з колегами готувала й заморожувала їжу, щоб відправляти на Київщину, Чернігівщину, військовим і цивільним.

Згодом, коли в Києві трохи все стихло, Крістіна почала шукати можливості допомагати фронту: возила гуманітарну допомогу, харчі та спорядження для військовослужбовців. Коли звільнили Харківську область, вона кинулася туди — вивозити людей, доставляти продукти.

«Мої найбільші, мабуть, труднощі в тому, що я маю дві вищі освіти. Це спонукало людей, які почули, що я хочу приєднатися до війська, надати мені штабну роботу. Тобто ми ж розуміємо, що є штабна, а є бойова робота. Я від самого початку була налаштована піти в бойовий підрозділ і виконувати якісь бойові завдання. Увесь цей час я боролася за можливість отримати бойову посаду», — поділилася своїм досвідом Крістіна й додала, що щаслива, бо має знання і навички.

«Мені болить війна, мені болить те, що на війні вмирають люди, іноді вмирають просто через некомпетентність. Я хочу знати й уміти більше, допомогти своєму підрозділу пройти цю війну максимально безпечно. Мені болить, тому я навчаюся і стараюся. Я хотіла б, щоб держава забезпечила змогу максимально готуватися, тому що війна складна, вона просто неймовірно складна», — резюмувала військова.

Повну версію розмови з Крістіною Вороновською – про жінок в армії, роботу з іноземними бойовими медиками, про другу війну, в яку вона потрапила вже в іншій країні – можна послухати на радіо “Накипіло” за посиланням.