Ольга Хоружинська, Харків, початок 1880-х років, фото з фондів Дому Франка у Львові

Іван Франко розпитував про неї в Олени Пчілки, матері Лесі Українки. До цього вони випадково бачилися у середовищі громадівців у Києві – в домі педагога Трегубова, з яким була заміжня сестра Ольги Хоружинської.

Франкові тоді було вже під 30, а він усе ніяк не міг знайти собі пару в Галичині. Але знайшов її у Києві – вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та гарно грала на фортепіано.

Франко Ольгою зацікавився і першим написав їй лист. Хоружинська відповіла, попри його жахливу репутацію – Каменяр мав полум’яне серце, був тим ще гульвісою і не приховував цього, розповідали про це тут. І врешті-решт вийшла за нього заміж, хоча рідня й всіляко відмовляла. Ольга вирішила, що саме вона – та жінка, яка стане Франку зразковою дружиною.

Проте навіть весілля пройшло не так, як уявляла мрійлива наречена. Коли весільна процесія була вже готова до виходу, молодого ледь знайшли – у кабінеті: Іван забув про весілля, бо знайшов стару книжку і переписував з неї рідкісного вірша. Потім, під час церемонії на викрик «гірко» Франко не знав, що робити, бо в Галичині тоді ще такої традиції не було.

А замість подорожувати у медовий місяць молоде подружжя змушене було їхати до Львова

Ольга та Іван Франко у день шлюбу, Київ, 1886 рік, фото з фондів Дому Франка у Львові

Читайте також: Ганна Барвінок: дружина Куліша, яка прощала його зради і плекала його, а не свій, талант

Їхній шлюб був концептуальним, про нього говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. Чи не всі тости були: «За соборну Україну!».

Сам же Франко висловлювався більш прагматично: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш».

Ольга старалася, як могла. Вона народила трьох синів і дочку, паралельно писала статті, видавала журнал «Життя і слово», багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету – і він здобув вищу освіту. А невдовзі за її кошт поїхав до Відня, де написав і захистив дисертацію, отримав диплом доктора філософії. При цьому він за все спільне 30-літнє життя присвятив дружині лише один вірш.

Ольга терпіла злидні й відсутність власного помешкання – воно з’явилося лише у 1902-му, коли Франку було 46 років. Й ревнувала Івана до жінок, які входили в його душу. І водночас тріумфувала, тішилась, що саме вона – його половина.

Він же бачив у ній скоріш друга, не дружину. Справжнього порозуміння між ними не було

Ольга Франко, Львів, 1922 рік, фото з Центрального державного історичниго архіву у Львові

Читайте також: Марія Садовська-Барілотті: сестра Карпенка-Карого і конкурентка Заньковецької

До того ж Ольга почувалася самотньою. Вона так і не змогла прижитись у галицькому середовищі, яке сприйняло східнячку доволі прохолодно.

Все її життя було фактично знівечене, але ж вона сама так вирішила, ніхто її не силував. Ольга жалілася, що всі негаразди – через те, що вони одружилися у травні, а то погана прикмета. У неї все частіше траплялися неврози – жінка мала спадкову схильність до психічних розладів. Хвороба прогресувала.

Останньою каплею стала загибель старшого сина, її улюбленця Андрія: камінь, кинутий у Франка, поцілив юнакові у скроню. Ольга потрапила до божевільні, з якої вийшла аж у 1919 році. Через це вона не могла зарадити чоловікові, який на схилі віку не здатний був нічого робити, бо права рука була паралізована й ліва теж відмовляла.

Не була вона присутня й на похороні Франка. А згодом через встановлену на могилі скульптору Ольгу не змогли навіть поховати поруч з чоловіком – її могила розташована неподалік...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: