Зараз Юлія Микитенко – командирка взводу розвідувальної роти Збройних Сил України. Вона пройшла трансформацію від перекладачки зі знанням кількох мов до офіцерки ЗСУ. І не тільки: Юлія змінила долю жінок-військових України та започаткувала перший в Україні жіночий взвод. Дізналися про неї у Жіночому Ветеранському Русі.

Сьогодні Юлія захищає Україну і власну мотивацію описує так: «Насправді мотивацій декілька. Перша, дуже прагматична – я не хотіла бути в окупації і бути без зброї. Не маю на меті нікого знецінити, але для мене бути цивільною, коли по моїй вулиці ймовірно ходитимуть окупанти, – це найбільший страх. Друга мотивація – це мої чоловік і батько. Я знаю, що були б вони живими, не роздумували б ані секунди, що робити. Тож мої дії були з думками про них. Я не назву це помстою. Я назву це любовʼю. Я не ненавиджу росіян. Мені до них, відверто, байдуже. Я лише захищаю тих, кого люблю».

З 2016 року з невеликими перервами Юлія служить у ЗСУ

На жаль, вона втратила на війні чоловіка. А пізніше й батька – він помер від отриманих опіків в знак протесту проти влади у жовтні 2020-го: ветеран АТО підпалив себе, оскільки вважав дії президента неприйнятними під час війни.

Що давало їй сили триматися після загибелі двох найрідніших чоловіків в житті? «Думка про те, що батько виховував мене сильною, а чоловік вважав сильною. І я не хочу, щоб вони помилялись», – говорить Юлія.

У свої 28 років вона пройшла професійний шлях в армії від діловодки до командирки взводу БПЛА, навчилась за цей час залізній стресостійкості та додала чимало зусиль, щоб змінити ставлення до жінки в армії.

Спільно з співзасновницями Жіночого Ветеранського Руху Юлії вдалося змінити закон України (йдеться про Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях») та відкрити для захисниць 63 бойові посади для жінок-військових, що вплинуло на подальшу долю усіх захисниць України.