Спецпроєкт про українок, які воюють з рашистським окупантом на своєму фронті: гуманітарному, інформаційному, креативному – своїми вміннями та знаннями.

В українській армії, за даними Збройних Сил України, служить понад 32 тисячі жінок, з них більш ніж половина мають статус учасниць бойових дій. У перший день війни до українських військовослужбовиць доєдналися службовиці тероборони – дівчата, які не обов’язково є професійними військовими, але стали до лав тих, хто обороняє зараз наші міста.

Їх дуже багато – кожна заслуговує на увагу, подяку, підтримку і бодай маленьку розповідь про себе. Саме з цією метою українська фотографка, засновниця проєкту «Важлива» Катерина Крючкова створює їх фотопортрети – виїжджаючи на блокпости, в осередки тероборони і доповнюючи наш спецпроєкт «Жінки у війні» унікальними героїнями та історіями.

Для Катерини це не перший вагомий соціальний проєкт. Понад 9 років вона розповідає про людей за допомогою фотографії. У 2014 році створила серію плакатів для бійців української армії. Чотири роки тому Катя започаткувала фотопроєкт «Важлива» про красу без кордонів і рамок, без стереотипів і забобонів. У ньому беруть участь жінки з інвалідністю, паралімпійці, політики, жінки з орфанними захворюваннями, військові, вдови загиблих героїв України, мами особливих дітей, а також жінки з важкими життєвими ситуаціями.

Ще місяць тому Катя не могла собі уявити, що відвідуватиме воєнні пости і спілкуватиметься з жінками з тероборони. Чотири з них навіть встигли між виконанням військових обов’язків розповісти про себе кілька слів…

АЛЬБІНА

До цього мене звали Альбіна. Проста дівчина з-під Полтави з освітою вчителя образотворчого мистецтва. Цього літа буде 10 років, як я стала майстром нігтьової естетики.

В січні придбала байк і планували з чоловіком влаштувати мототур Україною. Але мій світ перевернувся о 5 годині ранку 24 лютого від слів “Кохана, прокидайся… У НАС ВІЙНА!!!” Більшість людей кинулися в паніці виїжджати в перший же день.
Ми – ні.

Передусім я зайнялася питанням, кому віддати нашу кішку на утримання. Не розумію тих людей, які тікаючи покинули своїх тварин.

25 лютого ми передали наш клубочок щастя другу сім’ї та поїхали зі спокійною душею до друзів, які вже вступили до тероборони. Стандарте питання, чого мене сюди понесло. А все дуже просто. Я – УКРАЇНКА. В моїх жилах тече кров сміливого і волелюбного народу. До цього я займалася страйкболом, тому спокійно можу користуватися зброєю.

Про те, що я вступила до тероборони, знала тільки моя старша сестра. Якось не хотілося, щоб мої батьки хвилювалися за мене.

А ще я дуже вдячна долі, що маю чоловіка, який не відмовляв мене, а навпаки підтримав.

Тепер ми – бойові медики, які працюють, не покладаючи рук. І звати мене Акула

ОКСАНА

«Адвокатка, юристка політичної партії та помічниця народного депутата України – так було до війни. Та останні два тижні я працюю в штабі територіальної оборони столиці, більшість часу на складі.

Якщо доведеться взяти до рук зброю, я готова.
Вся моя сім‘я стоїть зараз на захисті держави. Брат – офіцер ЗСУ, боронить на східному фронті. Батько у складі територіальної оборони на моїй рідній Хмельниччині. Тому я тут. У Києві. І роблю все, що зараз потрібно і що в моїх силах, для перемоги. Для нашої спільної перемоги над ворогом! Відчуваю, що так правильно, це мій моральний обов‘язок.

За дні війни зрозуміла, що невимовно пишаюсь нашою армією, поліцією, прикордонниками, батальйонами територіальної оборони і простими людьми, які єднаються, як ніколи, для спротиву ворогу.

Україна незламна, бо незламний та відважний її народ

МИРОСЛАВА

Я журналістка, вчителька української мови та редакторка, мама сина, якому 2,8 рочки.

За п’ять діб зі мною відбулося два щасливих повернення до Києва. Поміж ними – кілька тисяч кілометрів Західною Україною. Надвечір 23 лютого я запостила фото задоволеного повернення додому. Наступного ранку почалася війна.

Сьогодні я знову в Києві. Бо це, напевно, мій шанс проявити на ділі те, що я відчуваю всередині.

Десь трохи стати схожою на тих, ким я захоплююся всі ці роки

ГАННА

Я військова юристка. Служила в армії з 2018 по 2021 рік, маю звання старша лейтенантка юстиції. В кінці 2021 року звільнилася з армії та поїхала в Європу подивитися інше життя та займатися улюбленою справою – працювала з кіньми. Але почалась війна і я одразу ж повернулася в Україну.

Я вважаю, що кожен має робити свою роботу і бути на своєму місці. Я не вперше в армії, маю певний досвід і використовую його тут. Працюю в штабі батальйону територіальної оборони, і це не є геройська робота, бо я не стою з автоматом в руках серед окопів. Але ми працюємо тут з усіма документами та оформленням людей, бо війна війною, а люди мають бути пораховані.

Поки бійці воюють, ми забезпечуємо їхній тил