У цивільному житті – мати 4 дітей, на війні – бойова медикиня, яка витягує поранених по 12 км

Наталя – бойова медикиня, мати чотирьох дітей, рятує бійців на передовій і мріє повернути свою малу батьківщину – Луганщину. Про неї розповіло відділення комунікації Східного Харківського ТУ Нацгвардії України, а ми переказуємо.

Велика війна застала пані Наталю в рідному Лисичанську. Вона працювала у виконкомі. «Було розбито відразу дві дев’ятиповерхівки, де було дуже багато постраждалих. Але адміністрація продовжувала працювати», – пригадує ті дні Матушка.

Швидко прийшло усвідомлення: треба бути з тими, хто захищає. Та у військкоматі їй відмовляли кілька разів: і через вік, і через те, що жінка. Пропонували службу в ТЦК, але в бойові підрозділи не брали. Родина, зокрема четверо дітей, теж не одразу прийняли її рішення.

До 5 Слобожанської бригади «Скіф» жінку спершу взяли діловодом. Та, коли побачили диплом медика, запропонували спробувати себе бойовим медиком. Наталя 27 років не займалася медициною, але погодилася. Довелося усе заново – читати, вивчати. «У мене не було часу на те, щоб розгойдатися. Тому я все робила між виходами на бойові», – пригадує Матушка.

«Це була купа поранених. І в той час, коли почали кричати, я вже забула про все. Я забула про страх, я забула про все. Я чула тільки, що мене кличуть – і все. І я розуміла, що їм тяжче, їм важче, і я потрібна там», – пояснює Наталя.

Матушка добре пам’ятає першого врятованого хлопця: «Він просто кричав: “Якщо я без ноги, то просто добийте мене, добийте мене”. Все, що я пам’ятаю – це те, що я йому обіцяла: “Ми обов’язково будемо танцювати, і все буде добре!”», – говорить Наталя.

Після таких виходів бійці й дали посестрі позивний Матушка. Вона для них і найближчий друг, і психолог. Наталя витягла так багато хлопців, що пам’ятає не за іменами, а за пораненнями.

«Ми пам’ятаємо, коли тобі кажуть: “От пам’ятаєш, Кремінна, нога, третя сосна”. Оце так. От тоді ти це згадуєш. У мене був випадок, коли це був не наш боєць. Ми потім випадково перетнулися на полігоні. І він пізнав мене по одній єдиній фразі: “От ти пам’ятаєш, ось там зірвалась машина, і ти забрала другого пораненого, ти його тягла на ношах і сказала одну єдину фразу: “Ну, ти тепер молися. Господи, допоможи”. Ось по цій фразі він мене пізнав», – пригадує Матушка.

Рятуючи бійців, жінці доводилося тягти пораненого понад 10 кілометрів. «12 км – це волокуші. Буває, що і так стається, що немає групи евакуації або група евакуації залишається на підтримку позиції, і ти тягнеш, скільки можеш витягнути», – розповідає Наталя. Матушка показує свій наплічник: «Це називається рідний і надійний побратим, який не просто закриває спину. Тут знаходяться розчини, ампульні препарати, системи, внутрішньокісткові доступи».

Читайте також: Агафія Завидна – найсильніша українка минулого, її стосунки з Піддубним та гиря коштовностей

«Ми раніше дуже неспецифічно ставилися до тампонади й всіх цих маніпуляцій. У нас було більше ампутацій, і повинна була бути дуже швидка евакуація. Зараз найбільше з тампонадою хлопець провів 22 доби. І він залишився з кінцівкою», – розповідає бойова медикиня.

Та й бійці постійно навчаються тактмеду, їхні дії вже настільки професійні, що дивуються навіть лікарі. «Хлопці добу тримали пораненого і вони врятували його. Вийшов хірург і попросив показати йому оту “пігулку чарівну”, якою хлопці його протримали з такою кількістю внутрішніх ушкоджень, бо вони врятували його», – пригадує випадок Наталя.

Сидячи в бліндажі, Наталя мріє пройтися по своїй рідній Луганщині і дуже сподівається, що її будинок залишиться цілим. А після війни хотіла б розбудовувати місцеве самоврядування. «І якщо саме на ці посади й в цій адміністрації прийдуть люди, які дійсно знають ціну цьому всьому, які здобували цю перемогу, які знають ціну кожного метра цієї землі, то в нашій країні дуже багато зміниться», – впевнена бойова медикиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.