Типологія сучасних мам: визначте свій типаж

Безумовно, материнська роль – одна з найголовніших у житті жінки. От тільки граємо ми її по-різному. Пропонуємо основні типи сучасних мам, визначені психологами. Уважно придивіться і, впізнавши себе в якомусь з «портретів», не засмучуйтесь. Адже й відомі мами українців та українок були далеко не ідеальним. Загалом, гармонізуватися в материнстві ніколи не пізно.

Мама-квочка

Така мама дуже турботлива й затишна. Вдома у неї порядок і аромат пирогів, дитинка – як з картинки. От тільки… нічого не вміє робити: навіть помити ручки або вдягти шкарпетки. А навіщо? Мама все зробить за неї – дитина ще маленька, та й навряд чи  колись виросте настільки, щоб не потребувати маминої опіки. Цікаво, що в садку чи в школі дитя цілком може впоратися з усім самотужки, та, ледь переступивши поріг рідної домівки, забуває про все те й перетворюється на невмія. Бо це ж так зручно.

Гіперопікаюча мама готова цілком присвятити себе сімʼї, легко пожертвувавши карʼєрою та іншими «нісенітницями». Тому що це для неї головне. «Висидівши курчат», вона занурюється у приємні турботи – нагодувати, вигуляти, вберегти від застуди, захистити. Такі мами багато часу присвячують всебічному розвитку малюка: танці, айкідо, іноземна мова буквально з пелюшок, читання розумних книжок, прищеплення гарного смаку… Шкода, що діти зазвичай сприймають мамині старання як належне, а вона завжди вважає їх маленькими й продовжує опікуватися їхніми проблемами. В результаті дитина зростає несамостійною і залежною: мама-квочка поглинає її внутрішній світ, не дозволяючи виявити свою індивідуальність. Такі стосунки психологи називають симбіозом (злиттям), і вони шкідливі для усіх: і для дитини, яку оберігають від життя в цілому, і для мами, яка добровільно відмовилася від себе заради малюка.

Що робити? Відпустити «малюка» (особливо, як йому за 30 або й за 40). Поступово, в міру дорослішання сина чи доньки, знімайте з себе відповідальність за їхні особисті справи, передаючи повноваження. На ранньому етапі розвитку важливо зняти дрібну опіку: нехай дитина сама вдягається, їсть, застеляє ліжко, складає іграшки…приймає рішення! Наприклад: піти гуляти до парку чи поскладати пазли? Передаючи дитині один обовʼязок за іншим, ви дбаєте про її майбутнє, адже всі ці вміння та навички – запорука впевненості в собі.

Приклад з історії: Єлизавета Скоропадська, меценатка, засновниця Української Академії Наук, мати сина, з якого нічого не вийшло.

Ділова мама

Цю маму нечасто побачиш разом з дитиною – зазвичай вона увесь час з нянею чи бабусею. А мама на роботі: там вона важлива особа, без якої – ніяк. Звісно, мама підозрює, що малюкові не вистачає тепла й уваги і компенсує це, завалюючи його подарунками без приводу та влаштовуючи розваги нон-стоп у вихідні (як немає невідкладних справ, що теж не рідкість). «Він мене обовʼязково зрозуміє, коли підросте, – певна вона. – І напевно пишатиметься такою успішною мамою».

Рефлексувати зараз з цього приводу вона просто не має часу, та й материнство у ділової мами не в пріоритеті. Причини такої поведінки – необхідність багато працювати, честолюбні карʼєрні плани, несформованість материнської домінанти або ж просто егоїзм. Сьогодні ділових мам чимало, ми звикли до цього явища і бачимо в ньому плюси: якщо кожен займається справою, яка чудово вдається (мама будує карʼєру, а професійна няня виховує малюка), що в цьому поганого?

В майбутньому дитина, можливо, дійсно зрозуміє маму, а та допоможе їй влаштуватися в житті, маючи  власний позитивний приклад, звʼязки та фінанси. Але ж… мама потрібна сьогодні! Щоб радіти першим успіхам малюка й витирати його перші сльози. Без такої саме материнської підтримки дитині складно рости повноцінною гармонійною особистістю. Тривалий час вважалося, що немовля нічого не тямить, поки вчені не звернули уваги на таке явище, як госпіталізм – відставання дітей у розвитку внаслідок емоційного вакууму, що часто трапляється у дитячих будинках.

Що робити? Поставитися до поповнення в сімʼї з усією відповідальністю і приділити малечі повноцінний період уваги – в ідеалі, перші роки життя, коли формуються основи базової довіри дитини до світу. Якщо ж обставини склалися інакше, не докоряйте собі. Але й не пускайте все на самоплив. Замість того, щоб балувати маля подарунками, дайте йому максимум свого часу – вечорами, у вихідні, у відпустці. Важливою є не лише його кількість, а і якість – спілкування має бути включеним, активним, довірчим.

Приклад з історії: Христина Алчевська, організаторка народної освіти, громадська діячка, мати шістьох дітей.

Мама-подружка

Такі мами – типове явище сучасності, бо навряд чи наші мами мали таких мам. І дітям таких мам зазвичай заздрять. Ще б пак, мама-свято, з якою так легко: ніколи не лає, все розуміє. Можна обговорити будь-що й отримати «дружню» пораду. Можна десь потусити разом, бо зазвичай життя у таких мам бʼє ключем. Але що відчуває сама дитина мами-подружки? Часто не захват, бо часом поруч потрібна саме доросла й відповідальна мама, а не така легковажна, яка скаже своє звичне: «Ти розумничка (розумничок), тож роби так, як вважаєш за потрібне».

Так, звісно, дуже круто будувати з дитиною стосунки за принципом свободи, рівності й братерства, мати взаємну довіру, спільні інтереси тощо. Однак тут є підводні рифи. Виховання таких мам – насамперед, розваги. А як з іншими материнськими функціями? Їх «подружка» прагне перекласти на помічників – тата, бабусю, няню, вчительку… І замість авторитетної думки пропонує сину чи доньці дружню пораду, лояльну й максимально підлаштовану під дитину. Але ж часом потрібно інше – досвід, мудрість, наставництво.

Що робити? Подорослішати. Бути мамою-святом, звісно, приємно, але дитині потрібна ваша допомога не лише в свята, а і в будні. Якщо ж витоки такої поведінки цілком усвідомлені й криються в бажанні зіграти контрсценарій і стати не такою, як ваша власна мати (владна, пригнічуюча авторитетом), просто підкоригуйте портрет «подружки». Великий плюс у цій ситуації – те, що дитина не боїться казати вам правду. Тож дізнатися, чого саме їй бракує, неважко.

Приклад з історії: Зінаїда Серебрякова, одна з перших визнаних жінок-художниць, мати чотирьох дітей.

Мама-контролер

«Спробуй тільки не доїсти кашу!», «Щоб о восьмій був вдома!» або «Треба робити так! Чому? Бо я так сказала!» – ось типові фрази такої мами. А головні виховні принципи: краще перелаяти, ніж недолаяти і профілактика – понад усе. Звісно, діючи так, авторитарна мама бажає своїм дітям найкращого – успішного життя без помилок і помарок. Тільки навряд чи це можливо – вони зазвичай ростуть дуже невпевненими у собі й мріють швидше звільнитися від маминого гніту.

Така мама енергійна й владна. Вона певна того, що в усьому права і все робить на благо дитині, хай і всупереч її бажанням: «Зараз пробиваються лише найсильніші. Я виховаю саме такого!». Психологи виділяють два типи авторитарних мам: керівниця, яка переносить методи робочого управління на стосунки з дитиною, і марнославна мама, що компенсує власні невдачі максимальними успіхами малюка: вся надія на нього, він має бути най-най! Головною виховною засадою є контроль – треба знати про дитину все й завжди: про вчинки, думки, друзів, плани… Адже лише в цьому випадку можна вплинути, підказати, запобігти, не допустити. Дитина страждає – тотальне відслідковування пригнічує її активність і творчість, а завищені вимоги й відсутність права на помилку формують низьку самооцінку. Крім того, маля рано вчиться брехати, щоб уникнути материнського гніву, а вирвавшись з-під опіки, цілком може пуститися берега.

Що робити? Виявивши у собі риси «слідчого», треба мати мужність зізнатися у цьому. Не бійтеся втратити авторитет дитини, поставши перед нею людяною і не правою. Значно більше ризиків містить спокуса залишити все, як є: дитина може надбати агресивність і неврологічні розлади, стати вразливою перед авторитарною позицією будь-кого, тобто піддатися поганому впливу. Або, врешті-решт, навчитися копіювати вашу поведінку. Памʼятайте, що головне благо для дитини – не стати кращим, а бути собою, жити своє життя.

Приклад з історії: Ольга Хоружинська, дружина Івана Франка, мати чотирьох дітей.

Тривожна мама

Така мама в усьому бачить потенційну небезпеку: «На гойдалку не лізь, раптом впадеш?», «Ні, в гості не підемо – там стільки народу, а мікробів!..». Вона старається щосили, оберігаючи маля від всіляких ризиків, а воно все одно росте слабеньким, не вилазить із хвороб. І виглядає сумним.

Тривожні мами формуються із надто відповідальних жінок, схильних до самопожертви й перфекціонізму. Потужне інформаційне поле дозволяє їм озброїтися різноманітною і при цьому суперечливою інформацією щодо виховання й здоровʼя дитини. І виходить «горе з розуму» – чим більше знаєш, тим більше ризиків бачиш. Навіть вимотавши всі нерви, така мама не в змозі зупинитися. Вона намагається заздалегідь підстелити соломки – чітко слідує графіку годування, відвідує лікарів, радиться з психологами. Приводів для тривог, однак, не меншає, адже вони всередині, скоріш, вигадані, аніж реальні. І все це мама «виливає» на дитину, а вона, будучи психологічним барометром маминого самопочуття, також стає тривожною. На жаль, це впливає на здоровʼя, бо є підґрунтям для багатьох хвороб: неврозу, заїкання, енурезу тощо.

Що робити? Почніть із себе – пропрацюйте свої страхи, бажано разом з психологом, поменше хвилюйтеся чи, принаймні, намагайтеся не демонструвати це малюкові. Але й у бездушного робота перетворюватися не варто. Материнська тривога – нормальне явище, адже мама відчуває все нутром. Однак якщо це в міру.

Приклад з історії: Наталія Ужвій, легенда театру та кіно, мати сина, який рано помер.

Звісно, це далеко не увесь список мам – деякі фахівці виділяють також маму-несміяну, маму-сплячу красуню, маму-снігову королеву і навіть маму-бабу-ягу. А також маму-модницю, що дотримується усіх прогресивних віянь у педагогіці (девіз – ростимо супер-дитину), маму-фінансиста, що переводить батьківсько-дитячі стосунки в площину товарно-грошових (вивчив уроки – отримай премію), маму-екстремалку (діти як експериментальний проект).

А як щодо ідеальної мами? Чи вона існує, які риси має? Психологи певні: про ідеальність тут не йдеться, правильний термін – достатньо хороша мама. Вона спокійна, уважна, доброзичлива, визнає за дитиною право на власну думку, приймає її такою, якою вона є. Така мама вважає виховання справою цікавою й творчою і створює навколо себе атмосферу радості й любові. А в такій атмосфері, які відомо, легко ростуть діти. Не ідеальні, а також достатньо хороші. Цього насправді цілком достатньо.