Шість звичайних українок, які нас вразили своїми справами

Зазвичай у всіх на слуху імена відомих українок — політикинь, спортсменок чи зірок шоу-бізнесу. Але поруч з нами живуть і працюють неймовірні жінки, які, залишаючись у тіні, творять щось дійсно важливе, надихаюче і варте уваги. Наші колеги з “Суспільне” розповіли про шість таких звичайних, але водночас надзвичайних українок, а ми ділимося їхніми історіями з вами.

Христина Гоянюк
Львів
стала переможницею Радіодиктанту національної єдності 2024

Уже 25 років поспіль пані Христина бере участь у Радіодиктанті. Розпочала у 55, зараз пані Христині 78. Це не перша її перемога: львівянка написала без помилок понад половину диктантів національної єдності і в 2023 році стала рекордсменкою України за кількістю написаних.

В інтервю «Суспільному» розповідає, що попри досвід ретельно готується щороку: приблизно за місяць читає словники, перевіряє правопис, орфографію. За фахом вона бактеріолог. Також — майстер спорту.

Цьогорічним Радіодиктантом пані Христина задоволена, хоч авторські розділові знаки змушували замислитися. «Там трошечки письменниця додала своїх знаків, але я вже так відкориговувала, навіть питала в одної вчительки української мови й літератури, радилися, як той знак у перших двох реченнях. Там таке велике речення є, в якому і двокрапка, і знак оклику», — каже Христина Гоянюк.

Гідеса Світлана Гордійчук
Вінниця
влаштувала марафон для підтримки військових

Світлана – досвідчена гідеса з хайкінгу, яка 18 травня розпочала піший марафон, щоб допомогти українським ветеранам та популяризувати новий туристичний маршрут. Разом з двома супутницями вона вирушила Подільським шляхом святого Якова, плануючи за тиждень подолати 300 кілометрів, від Вінниці до Кам’янця-Подільського. Дівчата вирушили з благодійною метою – зібрати 400 тисяч гривень на спеціальний інклюзивний автобус, обладнаний підйомником, для ветеранів на протезах.

Світлана Гордійчук не лише випробовувала власну витривалість, а й активно ділилась враженнями в соціальних мережах, публікуючи фото, відео та прямі ефіри. Це дозволило залучити ще більше небайдужих людей до їхньої благодійної ініціативи.

«У мене чоловік на фронті, і мені морально дуже важко. Я зрозуміла, що потрібен маршрут для психологічного розвантаження. Своїм прикладом ми хочемо показати, що це можливо», – розповідає Світлана в інтерв’ю «Суспільному».

Окрім збору коштів, Світлана прагне популяризувати Camino Podolico як місце для духовного й емоційного відновлення для всіх, хто постраждав від війни. Цей маршрут включає нові туристичні ділянки, такі як Рихта, Завалля, Панівці, Окопи й Жванець, де можна досліджувати природу, історичні місця й надихатись красою Поділля.

“Ця подорож – це і виклик, і можливість допомогти. Вірю, що разом ми можемо змінювати життя на краще,” – підсумовує Світлана.

За мандрівкою можна стежити на сторінках в Instagram: @svitlanida, @drozdova.mariia та @mstmustisnt.

Тетяна Підвисоцька
Любешів
у 67 років пані Тетяна стала водійкою

Волинянка Тетяна Підвисоцька з селища Любешів у свої 67 років наважилася сісти за кермо автомобіля. Зараз вона з легкістю їздить по селищу у справах і навіть відвідує ліс. Опанувати автосправу її спонукали троє дорослих дітей та особисте бажання стати більш незалежною.

Потреба виникла через ситуацію в родині: син, який купив автівку, пішов на фронт у травні 2022 року, а велосипед, на якому Тетяна звикла долати відстані, не завжди підходив для поганої погоди. Завдяки підтримці дітей та власній наполегливості жінка записалася до автошколи, де провчилася рік. Водійське посвідчення отримала у квітні 2024 року.

«Не треба вагатися. Якщо хочеться, значить, треба добиватися своєї мети. У будь-якому віці не пізно вчитися», — наголошує Тетяна в інтерв’ю «Суспільному».

Попри хвилювання, Тетяна швидко опанувала “Рено”, на якому тепер регулярно їздить. Викладач автошколи Володимир Крисько відзначає її наполегливість: жінка пропустила лише одне заняття через хворобу і склала всі іспити — теорію з третьої спроби, а практику з другої.

Сьогодні Тетяна – одна з найстарших водійок у своєму селищі. «Всі говорять, що в такому віці це важко, але це не так. Головне – бажання і трохи наполегливості», — підсумовує Тетяна Підвисоцька.

Марія Аршиннікова
Дніпро
18-річна дніпрянка створила сайт для вивчення історії України

Ідея створити такий сайт виникла у Марії Аршиннікової ще у 15 років, на початку повномасштабної війни, коли її родина евакуювалася до Чернівців. «Я хотіла створити сайт, що не лише відображав би факти, а й допомагав би українцям краще зрозуміти свою ідентичність», — пояснює дівчина в інтерв’ю «Суспільному».

Про свою ідею вона розповіла в соцмережах і отримала підтримку від істориків, журналістів і програмістів. Найбільше часу зайняли розробка дизайну та створення структури сайту. Улітку 2022 року ресурс запрацював і з того часу привабив тисячі користувачів.

Сайт висвітлює події від IX століття до 2022 року, а весь контент перекладений чотирма мовами: англійською, іспанською, португальською та арабською. За словами Марії, основною метою було зробити ресурс доступним як для українців, так і для іноземців, які бажають глибше вивчити історію нашої країни. Хоча інформація на сайті зібрана до 2022 року, оновлювати подальші події команда поки не планує. За словами Марії, це рішення прийняте для уникнення політизації та ідеологізації матеріалів.

Марія з гордістю зазначає, що її сайт став корисним джерелом знань для багатьох людей і надихає молодь створювати інноваційні проєкти, які популяризують історію та культуру України.

Наталія Кньовець
Володимирець 
жителька Рівненщини відтворює старовинні воскові весільні вінки

Наталія відроджує традицію виготовлення воскових весільних віночків, які були популярні серед наречених минулого століття. Її захоплення розпочалося під час повномасштабного вторгнення, коли жінка шукала спосіб відволіктися від тривожних подій. Брат подарував їй майстер-клас із виготовлення віночків, і це стало початком нової пристрасті.

«Ця справа допомагає мені заспокоїти душу. Раніше навіть не підозрювала, що здатна створювати такі речі», — розповідає Наталія в інтерв’ю «Суспільне. Рівне».

Наталія почала досліджувати історію цих унікальних прикрас. Віночки вперше набули популярності у Європі завдяки королеві Вікторії, а згодом їх підхопили і в Україні. Через обмеженість матеріалів українські майстрині виготовляли віночки з воску, кольорового паперу, ниток та інших доступних матеріалів. Віночок ставав важливою весільною атрибутикою, навіть якщо дівчина не могла дозволити собі пишну сукню.

Процес виготовлення воскових віночків трудомісткий. Для кожної “восковички” використовують дротик, який занурюють у гарячий віск чи парафін, а потім охолоджують у воді. Після цього деталі збирають у композицію, додаючи інші елементи. Один вінок Наталія може створювати понад тиждень. Вона виконує замовлення для весіль, фотосесій та подарунків. Майстриня також мріє відтворити весільний вінок своєї бабусі за фотографією 1939 року.

Вікторія Гусарова
Чернівці
буковинка реабілітує диких птахів

Вікторія Гусарова займається реабілітацією диких птахів упродовж десяти років. Вона приймає пташок, які потрапили в біду, через травми, хвороби або отруєння. Зараз у її домі понад півсотні птахів, серед яких сови, яструби, канюки, синички. Більшість з них передають люди з різних областей України, зокрема Буковини, Дніпра, Одеси та Кременчука. Вікторія навчається доглядати за птахами самостійно, консультуючись із фахівцями і лікарями. За сезон вона випустила понад сорок птахів на волю.

Процес реабілітації кожної пташки є складним і тривалим. Вікторія не лише надає птахам необхідне лікування, але й створює комфортні умови для їх відновлення. Частину пташок вона випускає назад у природу, а деякі залишаються жити з нею, якщо стан не дозволяє повернутися до дикої природи. Наприклад, сова з Одеси, яка втратила одне крило та око, досі живе в її будинку.

«Я відчуваю відповідальність, витрачаю дуже багато сил, часу та нервів. Коли бачу, як руйнуються екосистеми, скорочується популяція птахів, коли вони харчуються на полігонах чи їх збивають машини, – я хочу їм допомогти. Не можу залишатися осторонь», – розповідає Вікторія в інтерв’ю «Суспільному».