Олена Теліга: поборниця незалежної України та прихильниця вільного кохання

Вона загинула у 36 років. Офіційно 22 лютого 1942 року. Коротке, але насичене життя патріотки, націоналістки, поетки, публіцистки. І передусім жінки. Вона однаково талановито писала ліричні вірші, серйозні націоналістичні статті, зачаровувала чоловіків і виступала з феміністичними тезами. Її вважали найефектнішою жінкою української еміграції. Саме про таку Олену зібрали найцікавіші факти.

Олена Теліга була донькою відомого вченого і росла у російському середовищі

Майбутня борчиня за незалежність України народилася в Москві, а з п’яти років мешкала з батьками у Петербурзі.

Її тато – Іван Опанасович Шовгенів, викладач Московського інженерного училища, вчений-гідротехнік, мама – Юліянія Нальянч-Качковська була вчителькою і походила з родини священника. Згодом батька перевели працювати до Києва – професором Київського політехнічного інституту. Олені якраз сповнилося 12, і її відправили на навчання у жіночу гімназію.

Іван Шовгенів очолив департамент водних, шосейних і ґрунтових доріг міністерства шляхів Української Народної Республіки, старший брат Ольги – Сергій іде до армії УНР.

Втім, Республіка проіснувала дуже мало. І в листопаді 1920 року владу в Києві захопили більшовики, а поборники української незалежності, зокрема, й батько та брат Олени виїхали до Польщі. Натомість Олена разом з матір’ю і молодшим братом залишилися Києві.

Українську ідентичність Олена Теліга усвідомила під час еміграції

За рік під владою більшовиків Олена натерпілася багато біди. Злидні, приниження лише зміцнили в ній розуміння, наскільки важливою є ідея незалежної України.

Коли у 1922 році їй все-таки вдалося виїхати в еміграцію до батька, Олена поринула в середовище української інтелігенції, де кожен плекав надію відновити українську державу.

Родина Шовгенівих оселилася в чеському місті Подєбради, батько став ректором Української господарської академії.

Олена увійшла в коло науковців, поетів, інтелектуалів, колишніх вояків армії УНР, займалася в драматичному гуртку і почала сама писати вірші, статті, реферати.

Саме в Чехії Олена зародилася як публіцистка і поетеса і познайомилася з чоловіком – Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, старшиною армії УНР. У 1926 році вони побралися у Подєбрадах.

Олена Теліга була прихильницею вільного кохання

Так, принаймні, вважають деякі дослідники її біографії й не зовсім безпідставно. Перші три роки подружнього життя Олена і Михайло пізнавали всі радощі сімейного життя. У 1929-му переїхали до Варшави, за Оленчиними батьками.

І тут почалися перші труднощі. Михайло заробляв копійки, працюючи спершу землеміром, потім на залізниці. Олена не цуралася роботи – навіть працювала манекенницею в магазині, аби мати кошти на життя. Вчителювала при недільній українській школі. Паралельно писала статті та реферати на українську тематику.

Свічку ніхто не тримав, але опосередковані свідчення біографи наводять. Начебто ще до шлюбу Олена писала чоловіку в листі: «Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого. Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, фліртуйте. І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас єдина».

«Дозволяючи» чоловіку вільні стосунки, Олена начебто дозволяла їх і собі – і першим коханцем поетки, як вважають деякі біографи, став її ж редактор…

Олені Телізі приписують зв’язок із багатьма видатними чоловіками

У 27 Олена влаштувалася в журнал «Вістник», який друкувався у Львові і яким керував одіозний у той час літератор, публіцист Дмитро Донцов. Йому було 50, і, на перший погляд, до Олени у нього були батьківські почуття: метр слова, ідеолог українського націоналізму «виховував» в Олені літературний стиль і патріотизм.

Він називав її «милим створінням». І все б нічого, якби не їхні листування з натяками на інтимність і вірші-присвяти. Теліга присвятила Донцову три вірші, зокрема, «Подорожній», який тепер вчать у школі. Донцов начебто присвятив їй один – «Без присвяти», надрукований у «Віснику».

Улітку 1933 року Теліга писала про «почуття таке глибоке» до Донцова, про те, що «при всій великій любові до Михайла нема до нього кохання, і життя є дуже тяжким для обидвох».

Почуття поетка не лише мала, а й викликала – і не лише в одного редактора. Начебто в Олену були закохані Юрій Клиновий (син Василя Стефаника), Улас Самчук, з яким вона діставалася згодом до Києва, заступник голови проводу ОУН Олег Ольжич.

У краківському часописі «Ілюстровані вісті» популярності Теліги навіть присвятили карикатуру з підписом «А за мною, молодою, ходять хлопці чередою»: Олена вела за собою череду хлопців, а ззаду плентався пес. Начебто Телігу тоді обурила не суть малюнка, а невідповідність її фігури…

Теліга любила громадську діяльність, але не любила хатні обов’язки

«Очі в неї були зелені. А голос – альт. Такий голос у поєднанні з такими очима – вибухова суміш. Теліга мала дивовижну здатність заворожувати мужчин – навіть не тим, що спокушала, а лиш самим фактом своєї появи», – так казали про Олену чоловіки, а жінки часто заздрили і пліткували.

Вона мала єдину подругу, поетку Наталю Лівицьку-Холодну, з якою подружилася у Варшаві. Жінки працювали у різних виданнях і зберегли дружбу навіть після конфлікту цих видань. Наталя – «еротоманка» і «гріховний Вамп», як її ніжно називала Теліга, єдина не засуджувала подругу і часто була довіреною особою її сердечних переживань.

Її вважали найчарівнішою жінкою в тодішній українській еміграції. Дуже любила фотографуватися, і велика кількість її світлин – то у соняшниках, то на річці, в компанії або на канапі – тому свідчення.

Теліга обожнювала писати й читати – запоями і була зовсім байдужа до побуту і хатніх справ. У їхньому з Михайлом помешканні завжди панував гармидер. Замість прибрати чи приготувати вечерю вона воліла піти на урок стрільби.

Материнство також її не надихало, за деякою інформацією, вона не могла мати дітей…

З усім цим мирився Михайло Теліга. Ревнував, переживав, але безмежно кохав. І лише він, а не начебто «коханці» Самчук, Ольжич, Донцов, пішов з нею на смерть…

Олена Теліга – голова першої Спілки письменників України

Ініціював створення Спілки той самий Олег Ольжич – поет, політичний діяч, один із керівників націоналістичного руху. З Телігою він бачився не раз в еміграції, але познайомився у Кракові 1939 року і надихнув на участь в ОУН. Настільки, що вона влаштувалася працювати в очолювану ним Культурну референтуру.

В 1941 році нелегально перейшла польсько-радянський кордон і прибула до окупованого німецькою армією Києва – розбудовувати з Ольжичем український націоналістичний рух. Тут вона готувала ідеологічні матеріали і на його пропозицію очолила Спілку письменників.

Ольжич розгортав потужну проукраїнську діяльність і навіть організував маніфестації, присвячені армії УНР. Нацисти не стерпіли такого свавілля і розпочали арешти та розстріли українських патріотів.

У жовтні 1941-го Теліга написала чоловікові у Краків: «Так мені тебе бракує, як ніколи в житті. Що буде в Києві? Не знаю! Любий мій, коханий… Пам’ятай: яка я не є, але тебе одного дуже люблю і життя без тебе не уявляю». І Михайло тут же поїхав до неї в Київ, наражаючи себе на небезпеку.

Їм пропонували навпаки якомога швидше виїхати з Києва, Ольжич також. Але Теліга вперто відмовлялася: не могла, не хотіла зрадити принципи та колектив.

Олена Теліга свідомо прийняла смерть, не відмовившись від проукраїнських ідей

На початку 1942 року загроза арешту нависла над Оленою… Напередодні схопили редакцію «Українського Слова», закрили «Літаври», розстріляли багатьох лідерів ОУН. Теліга знала, що в приміщенні Спілки письменників на неї вже чатують нацисти, але все одно туди пішла. Совість, гідність, відданість цінностям не дозволили їй покинути Київ.

За дружиною до Спілки вирушив і чоловік Михайло. На місці гестапівці схопили всіх, хто належав до Спілки, іншим дозволили піти. Михайло, який не був письменником, іти відмовився і залишився з дружиною до останньої хвилини життя. Як казали потім: вона померла за ідею, а він – за неї.

Начебто один з гестапівців після страти сказав, що ця гарна жінка трималася героїчніше, ніж деякі чоловіки. Хоча вона до останнього залишалася жінкою – ліричною героїнею зі своїх віршів «Мужчинам».

За життя Олени Теліги не встигла вийти жодна її збірка, більша частина її творів втрачена, відомі лише 38 віршів. Цікаво, що першим оприлюдненим публіцистичним твором був її феміністський реферат «Якими нас прагнете?» про українську жінку в боротьбі за націю. Фактично, про неї саму…