Маруся Чурай: правда і вигадки про дівчину-легенду

Саме так – дівчина-легенда – називають історики й літератори полтавчанку Марусю Чурай, яка фактично створила першу українську жіночу й романтичну лірику. В її житті художні образи тісно переплетені з реальними фактами. Навіть дата її народження не є точною – близько 1625 року, у часи Хмельниччини. Тому кожне нове покоління, читаючи про народну співачку, лише здогадується, що ж правда, а що ні…

Маруся Чурай походила з козацького роду

Батько Гордій Чурай був полковим осавулом, запальним та відважним, і страчений у Варшаві після битви проти поляків, коли Марусі ледь сповнилося 13 років. Гордія вважали народним героєм, а до вдови та доньки ставилися з великою шаною.

Марусю вважали дуже вродливою

Письменник середини XIX сторіччя Олексій Шкляревський у нарисі “Маруся Чурай, малоросійська співачка” так описував дівчину: «Дрібненька (тобто невелика на зріст, трохи худорлявенькая, мініатюрна складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками. з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями…

Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками… Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс».

Читайте також: Антоніна Хижняк: Мотря Кайдаш нашого часу

Маруся Чурай склала понад 40 пісень

Власне, завдяки цьому вона стала знаною не лише на Полтавщині, а й серед простого українського люду. За переказами, вона віршувала і наспівувала просто у розмові, і її рядки вмить підхоплювали інші – молодь, козаки, селяни. Її найвідоміші пісні: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “Нагороді верба рясна”, “Котилися вози з гори”, які досі співають в народі.

Нещасливий любовний трикутник

Марусю без тями кохав Іван Іскра – син гетьмана Якова Остряниці, а вона сохла за Григорієм Бобренком, сином полкового хорунжого. Навіть потайки з ним заручилася, що у перекладі на наші часи означає – віддалася.

Чотири роки Маруся чекала його з війни, а після повернення дізналася про його зраду. Начебто під впливом матері Гриць одружився із донькою заможного осавула Галею Вишняківною.

Маруся страждала, злягла і хотіла втопитися, але від самогубства її врятував закоханий Іван Іскра. Однак хлопець не зміг запобігти іншому відчаю дівчини. За переказами, незабаром Маруся побачила на вечорницях молоде подружжя і не витримала. Знайшла спосіб закликати Гриця на перемовини, зварила отруйне зілля – собі, щоб накласти руки, якщо він не прийде.

Читайте також: Покинута: як пережити, коли від тебе пішли до іншої

Марусю судили за навмисне вбивство

Дівчину приговорили до відсічення голови. Але від страти дівчину знову врятував закоханий Іван – він привіз грамоту Богдана Хмельницького про помилування.

Документ досі зберігається у матеріалах козацького законодавства XV-XVII ст. у Центральній науковій бібліотеці АН України. Написано в ньому наступне: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Втім, це не продовжило життя народній співачці.

Маруся Чурай померла у 28 років

Справжня причина її смерті так і залишилася загадкою. Одні джерела вказують, що Маруся у в’язниці підхопила сухоти і після звільнення дуже хворіла, що й призвело до смерті. Інші джерела свідчать про кількарічну покуту в монастирі, куди Маруся відправилася після суду, аби замолити свій гріх. Начебто її поховали у Полтаві.

Читайте також: 10 маловідомих фактів про «Наталку Полтавку»

Завдячуючи бухгалтеру

Половина пісень Марусі Чурай дійшла до наших днів завдяки невідомому бухгалтеру на прізвище Селегень. Він записав їх у рукописний альбом ще у 1853 році з припискою, що пісні ці створенi “Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая». Серед них були: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “На городі верба рясна”, “Котилися вози з гори”, «Шумить-гуде дібровонька».

Авторству Чурай приписують також відому пісню “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” саме після трагічної події і вбивства коханого.

Читайте також: Сергій Жадан про любов, життя, час та війну

Увічнена жіноча доля

Любовна історія Марусі Чурай лягла в основу багатьох творів та досліджень. Велику кількість матеріалів про неї зібрав Григорій Квітка-Основ’яненко. Але на жаль, вони загублені разом з архівом письменника.

Перший художній твір про співачку написав Григорій Бораковський середини ХІХ сторіччя зі слів старого козака з Полтавщини. Через кілька років Володимир Самійленко присвятив їй віршовану драму «Маруся Чураївна», Ольга Кобилянська – повість «У неділю рано зілля копала». Левко Боровиковський склав свою «Чарівницю», а Степан Руданський – «Розмай». Борис Олійник – поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», Михайло Старицький написав драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а Ліна Костенко – історичний роман у віршах, відзначений Шевченківською премією.

Якщо ще не читали – почитайте обов’язково, чудова мова, чудовий виклад…