МАМИ ГЕРОЇВ

---

ЛЮБОВ
ГРІДЧИНА

«Мій син казав:
«Любов – рідним, життя – Батьківщині,
честь – нікому».

розмовляла
Ірина Рожок-Капранова

Любові Миколаївні 55 років. Її єдиному синові Максимові цього року виповнилось би 36. Але повномасштабна війна з росією все змінила. Мама пережила сина. Пані Люба згадує, що ще до війни мала дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, її життя висіло на волосинці. «Якби я померла тоді, то померла б щасливою. Максим був живий, не було війни», — розмірковує мама українського воїна і додає, що прожила довге життя, адже встигла поховати свого єдиного сина.

7 березня 2022 року підполковник Максим Грідчин загинув на «Азовсталі». Мама нарешті змогла поховати сина аж через понад рік, 20 травня 2023-го, після ДНК-експертиз. Чин поховання відбувся в Одесі.

Любов Миколаївна багато розповідає про сина. Як кожна мама, вона пам’ятає все до найменших дрібниць — вагу при народженні, зріст, дитячі пустощі…

«Він до трьох років не хворів взагалі. А коли народився, важив 3600. А ще Максим дуже хотів сестричку чи братика, тож коли народилась Оля, він думав, що це він її випросив. Син обожнював свою молодшу сестричку», — ділиться спогадами пані Люба і додає, що Оля дуже важко переносить втрату старшого брата.   

…Любов Миколаївна Грідчина переїхала до Одеси вже після загибелі Максима. Тут живе її донька Ольга з чоловіком і маленькою онучкою Полінкою.

До початку повномасштабного наступу сім’я Грідчиних мешкала у Маріуполі. Любов Миколаївна працювала соціальним педагогом і викладала українську мову у коледжі. У лютому 2022 року у їх родині відбувалась підготовка до весілля. Одружувалась молодша донечка Ольга, улюблена сестричка Максима. Весілля мало відбутись 26 лютого. Усе було замовлено.

Позаду у нього був довгий шлях у війську. «Про армію Максим мріяв ще у школі. Не допомогли ні наші вмовляння, ні намагання переконати. Максим був непохитний», — розповідає пані Люба. Родина Грідчиних тоді жила у містечку Краснопілля на кордоні з Білгородщиною. Максим після 7-го класу заявив батькам, що хоче навчатися у військовому ліцеї. Вони знайшли такий у Чернігові, мама поїхала подавати документи з сином. На вулиці було літо, у Максима раптом розпочалась сильна алергія. Він успішно склав іспити, однак на комісії йому відмовили.

Пані Люба згадує, що у тій поїздці Максим вкотре продемонстрував свій цілеспрямований характер: «Ми мали повертатися додому. Але зайшли на ринок і побачили гарну сукню для Олі. Максим мені говорить: «Мамо, купимо для Олі!». У мене не було з собою більше грошей. А Максим, дізнавшись про це, дав мені гроші. Виявилось, що він потайки від нас складав їх, щоб вступити у цей ліцей. В той момент я зрозуміла, добре, що ми разом поїхали». Але від долі складно втекти…

Наступного року Максим вступив у військовий ліцей в Харкові. Він гарно вчився, займався єдиноборствами, перемагав у змаганнях, олімпіадах. Мав змогу обрати і кар’єру спортсмена, і кар’єру історика, але вперто торував свій шлях саме до війська. Пані Люба зауважує, що у родині Грідчиних не було військових. Максим – перший.

Вона часто згадує дитинство сина. Світле. Діти завжди оберігали свою матусю, намагались її не засмучувати. А мама їх підтримувала в усьому — подорожі на річку, походи з наплічниками до зимового, осіннього, весняного лісу.

Військова служба зайняла значне місце у житті Максима. «Я його запитувала, чому він не залишив службу, коли всі пішли. А він пояснював мені: “На кого я залишу своїх солдат?» — мама Максима ледь стримує сльози. Згадує, як перед війною у сина стався гіпертонічний криз. Саме через здоров’я Максим міг не продовжувати службу по контракту, термін якого спливав 4 березня 2022 року. «Але війна почалась, про гіпертонічний криз вже ніхто не говорив. Син твердив, що він потрібен там. Не хотів нічого чути», — говорить згорьована мама.

Любов Миколаївна пригадує, як син якось зателефонував батькові і запитав, як перемикаються передачі на «газоні». З часом батьки дізналися, що в той момент їхній Максим вивозив своїх солдат із оточення окупантів. Їхав він на звичайному «газоні», що зустрівся на дорозі. Вивозив людей, коли інші командири кидали і рятували своє життя. «Так він опинився в Маріуполі, потім було життя в окопах. Син отримав медалі. Але все це залишилось у нашому Маріуполі», —  мамине серце береже кожну деталь із життя сина.

Перед очима ще зовсім молодої матусі постає Максим, який щойно закінчив Харківську академію внутрішніх військ Національної гвардії України. Потім – як син служить у Донецькій області. З 2014 року Максим воював – обороняв, зокрема, Маріуполь. З приходом великої війни в Україну він знову став на захист міста Марії. Вже посмертно воїна Максима Грідчина нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня…

3 березня 2022 року вже, коли Маріуполь переживав блокаду, Любові Миколаївні виповнилось 53 роки. Максим востаннє був поруч з мамою в її день народження. Приходив він додому на кілька хвилин і 6 березня в день перед фатальною нарадою на «Азовсталі». Про загибель сина мама дізналась від цивільної дружини Максима Альони Новіцької. «Вона обійняла мене. Поруч стояв заступник командира. Максим помер у шпиталі на наступний день після обстрілу. Він загинув від поранень. У нього були поранені голова, око, шия, обидві ноги. Мене пообіцяли відвести, але так і не повели. Сказали, що не можна. Поховати свого сина я змогла через рік», — розповідає мама Воїна.

Мама Люба щосуботи їде на цвинтар в Одесі до Максима. Жінка говорить, що їй пощастило, бо має могилу сина. «Добре, що він був у моєму житті. Якби не Максим, я б не знала, що можуть бути такі ідеальні чоловіки. Він був добрим, мужнім, чесним, справедливим, сміливим. Завжди говорив: «Любов — рідним, життя — Батьківщині, честь — нікому». Тепер ці слова викарбувані на могильному камені… Звісно, я хотіла б померти раніше за нього… Можливо, якщо би я не виховала його таким правильним і ідеальним, він би залишився живим», — пані Люба дивиться у далечінь і бачить свого Максима — усміхненого, високого, гарного. Справжнього лицаря, воїна, українця.

«Ідеального рецепту виховання у мене немає. Завжди була чесна з дітьми, і вони відповідали мені взаємністю», — говорить мама українського Героя.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.