Ганна Барвінок: дружина Куліша, яка прощала його зради і плекала його, а не свій, талант

Ганна Барвінок з тих унікальних жінок, про яких варто писати окремі жіночі романи. Але їхні імена кануть у забуття, прикриті іншими іменами – більш відомими, розтиражованими: чоловіків, батьків, родичів. Так сталося і з Ганною Барвінок – насправді Олександрою Білозерською-Куліш.

Її творчий псевдонім знають зараз переважно літературознавці, шанувальники етнографії, хоча Ганна Барвінок писала не гірше за чоловіка – Пантелеймона Куліша, він навіть нахвалював її твори. Але саме через нього і задля нього вона займалася не своєю літературною кар’єрою, а його. Створювала всі умови для його письменництва і змирилася з «конкуренткою» не лише в літературі, а й у серці Куліша – з Марко Вовчок. Вона багато з чим мирилася – так сильно кохала свого «Панька». І надала перевагу залишитися «ідеальною дружиною», а не «поетом жіночої долі», як назвав її сам Грінченко.

ДОНЬКА «ТИХ САМИХ» БІЛОЗЕРСЬКИХ

З родиною Олександрі, як кажуть, пощастило – народилася в 1828 році на Чернігівщині на хуторі Мотронівка в знаній і шанованій у ті часи багатодітній родині Білозерських. Батько Михайло був козацьким сотником, закінчив Київську академію, був обраний повітовим комісаром, провідником дворянства.

Рідний брат Олександри Василь Білозерський став видавцем «Основ», одним із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Брат Микола – фольклорист, літописець, редактор «Черниговских губернских відомостей». Сестра Надія – поетеса, авторка кількох прозових творів. Ще одна сестра Любов була музою Віктора Забіли й стала бабусею письменниці Любові Яновської.

ДОЛЕНОСНА ЗУСТРІЧ

Усі діти Білозерських отримали не лише хороше домашнє виховання, а й пристойну освіту. Дівчата закінчили пансіонат, знали французьку та німецьку мови. Олександра дуже любила кулінарію, тому отримала прізвисько «господарські здібності». Зрештою, один із найбільших гурманів України – Костомаров любив гриби, що їх готувала Саня, а Шевченко обожнював її мариновану корюшку.

З Пантелеймоном Кулішем Саня познайомилася, коли їй ледь сповнилося 15. Молодий, амбітний письменник, старший від неї на дев’ять років, приїхав погостювати до її старшого брата Василя Білозерського.

Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав “Чорну раду”. Куліш посватався, але мати не погодилася: зупинили безрідність Куліша та його важкий характер.

ЧЕМНА, АЛЕ ВПЕРТА

Як згадував Василь Білозерський, сестра, вихована «під уважним наглядом матері», була стриманою з Кулішем. «Він пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення, але не міг, і коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив її прийняти його портрет на згадку, проте вона відмовилась, і він, виїхавши від нас, за ворітьми знищив його й викинув у рівчак». Втім, «сором’язлива» Олександра заявила матері: «Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича, – я з вашої волі не вийду, але ніхто інший не буде моїм чоловіком».

Гордий та самолюбний Куліш намагався забути про Олександру, але через рік знову з’явився до Білозерських. Відбулася відверта розмова між ним та невблаганною матір’ю дівчини. Олександра, покликана «заявити вирішальне слово», заявила, що кохає Пантелеймона.

ШЛЮБ З ТРЕТЬОЇ СПРОБИ

Кулішів роман на деякий час припинився. Але в 1846 році письменник дістав наукове відрядження за кордон (для вивчення слов’янських мов). Перед від’їздом він втретє приїхав у Мотронівку; і кохання відродилося з новою силою. Матері Сані нічого не залишилося, як згодитися на шлюб.

Одружилася пара в 1847 році. Старшим боярином був сам Тарас Шевченко! Молоді поїхали до Варшави, куди Куліша направила Академія наук. Саме під час шлюбної подорожі молода дружина й почала писати оповідання з народного життя.

Але творчий злет обірвало заслання чоловіка. Під час медового місяця «розгромили» Кирило-Мефодіївське товариство, а його учасників і, зокрема, Пантелеймона Куліша, на три роки вислали до Тули.

СПРАВЖНЯ КАТОРГА

Подружнє життя не було для Сані медом. Панська дитина, вона враз перетворилася на економку й няньку чоловіка. Вона економила кожну копійку, сама ходила на ринок, сама готувала, мусила носити цератовані панчохи і відмовляти собі у всьому. Займатися собою було ніколи.

Пантелеймон Куліш замість віддячити й підтримати дружину навпаки почав віддалятися. А коли вона народила мертву дитину, письменник почав дорікати дружині безплідністю. Його прискіпливість так її доводила, що Олександра серед зими тікала з дому в одній сукні. Зрештою у Сані склався комплекс вини, почалися нервові зриви. Насправді Олександра Михайлівна залишалася все тією ж розумною, чуйною жінкою. Але Кулішу вона здавалася немудрою.

ГУЛЬВІСА ПАНЬКО

Куліш був майстром зі стрибків у гречку: у свої 38 він написав дружині листа, що познайомився з 16-річною Манею де Бальмен, донькою графа Сергія де Бальмена, ілюстратора Кулішевої «Орисі». Ця закоханість тривала все літо. Потім була 17-літня Леся Милорадович, яку письменник зваблював понад два роки, розповідаючи при цьому всі нюанси дружині. Їхньому шлюбу, до речі, тоді ледь сповнилося десять років.

Куліш не зважав: він атакував Марію Вілінську (Марко Вовчок). Потім почав бурхливий роман із Параскою Глібовою, дружиною байкаря. Навіть смиренний Леонід Глібов дав Парасці право вибору, з ким бути. Та Куліш вже незабаром у Полтаві побачив юну Ганну Рентель, в яку був закоханий Олександр Кониський (автор “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”), але Куліш відбив дівчину.

ПОВЕРНЕННЯ БЛУДНОГО ЧОЛОВІКА

Майже втративши зв’язок з дружиною, Куліш раптом усвідомив, що вона тягне увесь життєвий клопіт за двох і що без неї жодна книга його б не була написана. І це правда. Всі вільні кошти роду Білозерських пішли на Куліша: на видання його творів, на друк журналу “Основа”. Олександра впорядковувала його справи, його твори, при цьому маючи власний літературний хист.

Її казкове оповідання «Русалка» Куліш щиро хвалив і вважав, що воно принесе їй славу. Зрештою, чи то від каяття, чи то задля спокути своїх зрад, але письменник взявся допомагати дружині в її творчій реалізації. Редагував її нариси і сам придумав їй псевдонім: А. Нечуй-Вітер. Але Сані не сподобалося чоловіче прізвище, і вона взяла собі інше ім’я – Ганна Барвінок.

ПОЕТЕСА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ

У 1860-му році в журналі «Основи» були надруковані перші оповідання Ганни Барвінок: «Восени літо», «Лихо не без добра». Борис Грінченко назвав Олександру Куліш «поетом жіночої долі».

Галицький критик Микола Венгжин зазначав: «Вона живе життям народа, думає його думками, іде за ним. Ганна Барвінок – немалий талант, справжній поет жіночого горя і щастя. Вона малює нам у своїх творах яркими і зовсім природними красками вірні портрети українського жіноцтва. Вона так близько підходить до душі своїх героїнь, що й справді почуваєш, наче б вона сама жила їх життям, сумувала їх сумом і раділа їх щастям».

Загалом Олександра Куліш написала кілька психологічно-побутових оповідань, художніх нарисів, ідилічних творів.

НАША БЕАТРІЧЕ

Вони прожили разом пів сторіччя. Пантелеймон Куліш продовжував писати і завойовувати літературний світ. А його друзі щиро захоплювалися Олександрою і називали її «ідеальною дружиною Куліша», а Іван Пулюй – «нашою Беатріче».

Якось вона написала: «Всем ли так удается в молодости три года обоюдной горячей любви? И теперь еще этот пыл любви не угас, и оттого я так долго живу, что есть горючесть жизни, есть фундамент – воспоминания прошедшего”.

Олександра Михайлівна пережила чоловіка на 13 років. Важко пережила. Її відрадою стали архіви письменника, листи, нариси. Вона зайнялася виданням багатотомника – планувала 22 томи, кожен по 500 сторінок. Організувала меморіальний музей, щорічні громадські панахиди біля могили в день його народження.

За кілька тижнів до чергової панахиди і 50-річчя своєї творчості в Ганни Барвінок спинилося серце. Її поховали поруч з чоловіком і братом Василем Білозерським…

За матеріалами Галини Степанець, головної зберігачки фондів музею М. Коцюбинського, а також Ганни Черкаської.