Піаністка Тетяна Павлічук-Тишкевич та її любов до музики як родинний код

Піаністка, педагогиня, волонтерка Тетяна Павлічук-Тишкевич народилася в родині музикантів: вона представниця відомої музичної династії Тетяна Павлічук-Тишкевич. У квартирі в Луцьку мати й старша сестра грали на двох піаніно, батько щодня співав, репетирував і готувався до концертів.

«Музика була для мене чимось незбагненно високим і нереальним, але до чого я хотіла обов’язково бути причетною. У нас із сестрою різниця шість років, і я була дуже маленькою, коли вона почала займатися. Мені з дитинства було дуже цікаво, як простий “столик з клавішами”, предмет інтер’єру, коли людина сідала за нього, немов оживав, і простір наповнювався чарівною музикою… І я намагалася скоріше навчитися грати».

Ще зовсім маленькою Тетяна активно виступала у концертах та конкурсах в Україні.

Династія, яку не зламали репресії

По материнській лінії прадід Тетяни — композитор і громадсько-культурний діяч Семен Петрович Тишкевич-Азважинський. На початку ХХ століття він був відомою постаттю музичного Києва, очолював першу Робітничу консерваторію, а в 1932–1934 роках був ректором Київського музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка. У 1934 році цей інститут розділили на самостійні навчальні заклади — Київську консерваторію імені П. І. Чайковського та Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

У роки сталінських репресій Тишкевич-Азважинський був за доносом засуджений до розстрілу. Вирок виконали 14 жовтня 1938 року в Биківні. Через двадцять років, 18 березня 1958-го, його посмертно реабілітували.

Прабабуся врятувала родину музикою

Валентина Жубр була аристократкою та блискучою піаністкою, ученицею відомого професора Костянтина Михайлова. Після загибелі чоловіка вона залишилася сама з двома малолітніми синами й була вагітна третьою дитиною. 

Як дружина «ворога народу», Валентина не могла розраховувати на підтримку. Щоб утримувати дітей, бралася за будь-яку роботу.

Згодом одного із синів відправили до трудового табору в Німеччину, і Валентина вирушила за ним.

Так родина опинилася в таборі для переміщених осіб в Австрії. Валентина добре знала німецьку, французьку та польську мови й змогла переконати адміністрацію табору, що вона професійна музикантка. Її прізвище Жубр представники дирекції помилково сприйняли як «Шуберт» і вирішили, що перед ними родичка знаменитого композитора.

«І прабабуся в ім’я порятунку визнала свою “спорідненість” із великим австрійським композитором. Вона прекрасно знала біографію Шуберта, віртуозно зіграла сонатини композитора. І її разом із синами звільнили», — згадує праонука Тетяна.

Музиканти містечка Санкт-Валентин знайшли для Валентини приміщення, там вона заснувала музичну школу. 

Згодом жінка вирішила повернутися в Україну. Але у столиці «совєцької» України як дружина репресованого вона не могла знайти гідну роботу, тому за порадою друзів поїхала ближче до західного кордону — до Луцька. Саме там родина, звідти походить головна героїня цієї розповіді — Тетяна, й пустила коріння.

Цікава стаття: Жінки Розстріляного Відродження: 8 видатних мисткинь і навіть одна лікарка

Повернення через покоління

За кілька днів до весняного локдауну-2020 Тетяна вперше побувала в австрійському містечку Санкт-Валентині, де жила та працювала її прабабуся. Тетяна побачила школу, яку та заснувала, і костел, де хрестили її дідуся.

«Напевно, безсмертя — це, коли твої діти, онуки так люблять тебе і тонко відчувають через століття, коли близьким вдалося так зберегти твій образ і передати любов і повагу до вас, що правнучка збирається та їде туди, де прабабуся працювала, виживала, плакала, ростила дітей і мріяла», — ділиться Тетяна. 

Для нашої сучасниці ця поїздка стала не просто поверненням до родинної історії. Вона побачила в ній продовження власного життя — і своєрідний зв’язок поколінь.

Музика, народжена в ізоляції

Під час карантину, залишившись наодинці із собою та власними переживаннями, Тетяна вперше почала писати музику. «Музика ніби полилася з мене, я боялася не встигнути виплеснути на нотні аркуші все те, що щойно зіграли руки… Я ніколи нічого подібного не переживала».

Першими слухачами її творів стали мама, батько, друзі та учні. Свої авторські композиції вона також показала близькому другові — композитору, виконавцю та кримськотатарському джазовому музикантові Усеіну Бекірову та композитору, продюсеру  Івану Небесному.

Цікава стаття: «Щедрик»: 9 маловідомих фактів про головну різдвяну колядку

Війна: музика, волонтерство і нові колективи

Після початку повномасштабної війни Тетяна залишилася в Україні та поєднала музичну діяльність як піаністки, педагогині та артистичної директорки Kyiv Tango Orchestra із волонтерством. Вже під час повномасштабної війни у 2022 році з колегами-однодумцями створили фонд Music Unites, призначення якого — допомога військовим, шпиталям, дітям, літнім людям. Тетяна невтомно організовує благодійні концерти й проєкти в Україні та за кордоном.

«Сьогодні абсолютно всім треба тримати себе в професійній формі й не падати духом. Навіщо витрачати час на образи, на депресії і зневіру? Потрібно усвідомити, що проблеми — це всього лише завдання, які так чи інакше вирішуються».

Тетяна говорить, що її головною опорою в найскладніші періоди були родина та друзі. «Ми всі, я зокрема, тут, на землі, тимчасово. Ми живемо, і це подарунок. І у мене одне велике бажання — побільше встигнути».

У роки великої війни Тетяна разом із талановитим контрабасистом Назарієм Стецем створила успішний дует Formula, який натхненно популяризує творчість українських композиторів і відкриває маловідомі оригінальні твори різних епох.

Цікава стаття: Євгенія фон Папріц: співачка, завдяки якій збереглося 120 українських народних пісень

Родина, створена під час війни

Кажуть, у темні часи добре видно світлих людей. І як символічно й оптимістично для спільнот, коли світлі люди єднаються. У грудні 2024 року, на Різдво, Тетяна й Назарій відсвяткували весілля. А у 2026-му в родині музикантів народився Роман, якого батько ніжно називають Ромашкою.

Ця послідовність подій у житті героїні особливо важлива в контексті майбутнього концерту: у музиці, яку Тетяна готується виконати, поруч із темами боротьби, втрати та пам’яті звучить тема життя, яке продовжується.

Концерт-присвята Тетяні та Україні

29 листопада 2026 року в Колонній залі імені М. Лисенка Національної філармонії України відбудеться світова прем’єра Концерту для фортепіано з симфонічним оркестром українського композитора Івана Тараненка.

Солістка — Тетяна Павлічук-Тишкевич. Твір виконає Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під орудою народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Володимира Сіренка.

Тетяна давно мріяла про великий фортепіанний концерт — такий, який був би цікавим і для піаніста, і для оркестрантів, і для диригента, міг би звучати на світових сценах, але водночас залишався безпомилково українським: «Щоб у ній жив наш мелос, наші інтонації, українські народні мотиви — але водночас це була сучасна музика, яка говорить із цілим світом».

Цікава стаття: Перша українська жінка-композиторка Стефанія Туркевич: донька священника, заборонена совєтами

У фіналі концерту з’являється коломийка. Для Тетяни це не просто фольклорна цитата. У ній — земля, пам’ять, характер і здатність українців співати й танцювати навіть тоді, коли навколо темрява. «Україна, яка не просто виживає. Україна, яка звучить».

І, можливо, саме в цьому для Тетяни сходяться всі лінії її історії: музична династія, пам’ять про прадіда й прабабусю, власний шлях піаністки, волонтерство, любов, народження сина та нова українська музика.

«Це концерт про Україну, яка проходить крізь війну, біль і втрати — але знаходить у собі сили закохуватися, народжувати дітей і мріяти про майбутнє».

Тетяна Павлічук-Тишкевич дуже вдячна родині меценатів Наталії та Олексія Мушаків, завдяки підтримці яких цей проєкт став можливим.

Читайте також: Оксана Полонець створила сукню «Спадок» для виставки в Таїланді