Як українські військовослужбовиці відновлюються після поранень

Реабілітація жінок після поранень — це не лише протезування та відновлення фізичних функцій. Для українських військовослужбовиць важливо, щоб система враховувала особливості жіночого тіла, психологічний досвід війни, побутові потреби та можливість повернутися до служби, роботи чи активного життя. Про це розповіли в UN Women в Україні на прикладі роботи Центру воєнної травми Superhumans.

Один із ключових принципів такого підходу — допомога жінці має бути так само ефективною й відповідати її реальним потребам, як допомога чоловікові. Для України це питання стає дедалі важливішим. Серед тих, хто отримує бойові поранення, проходить операції, протезування та тривале відновлення, є й українські військовослужбовиці. Їхній досвід показує, що універсальних рішень у реабілітації недостатньо.

Протез — це не кінець реабілітації

Одна з найпоширеніших помилок — сприймати встановлення протеза як фінальну точку лікування. Насправді після цього починається тривала робота.

У Superhumans протез виготовляють індивідуально, а після встановлення його коригують і адаптують. Людина проходить фізичну терапію та ерготерапію, навчається ходити, тримати рівновагу, долати перешкоди, безпечно падати й підніматися, а у випадку протезування руки — знову виконувати повсякденні дії. Центр також пропонує гідротерапію, психологічну підтримку та соціальну реінтеграцію.

Для військовослужбовиці мета відновлення може бути різною. Для когось — повернення до служби, для когось — зміна військової спеціальності, повернення до цивільної роботи, спорту чи звичного побуту. Тому реабілітація жінок після поранень не може зводитися лише до того, щоб навчити людину користуватися протезом.

Коли значення мають навіть взуття й висота підборів

Гендерно чутливий підхід іноді проявляється у деталях, які легко вважати другорядними.

У звіті Women’s Peace & Humanitarian Fund за 2025 рік серед практик Superhumans окремо згадуються протези з регульованою стопою, які дозволяють змінювати її положення залежно від висоти підборів. Це дає жінці більше свободи у виборі взуття та поверненні до звичного соціального життя.

Це не просто питання зовнішності. Конструкція взуття та висота підборів змінюють механіку роботи протеза і можуть впливати на ходьбу, тому їх необхідно враховувати під час підбору та налаштування. Це підтверджують і дослідження біомеханіки протезів нижніх кінцівок.

По суті, йдеться про просту річ: після ампутації людина не має отримувати лише мінімально необхідну функцію. Вона має отримати можливість знову обирати, як жити.

Навчитися жити з новим тілом

Цей шлях добре знає українська ветеранка Руслана Данілкіна. У 18 років вона добровільно вступила до лав ЗСУ та служила операторкою-зв’язківицею. У лютому 2023 року на Херсонському напрямку автомобіль, у якому перебувала Руслана, потрапив під удар касетного боєприпасу. Після важкого поранення їй ампутували ліву ногу.

Руслана пройшла протезування та реабілітацію у Superhumans, а з вересня 2023 року сама працює у центрі й допомагає людям після ампутацій адаптуватися до життя з протезами.

Її досвід показує ще один важливий елемент відновлення — підтримку людини, яка вже пройшла схожий шлях.

У Superhumans це оформлено в окремий напрям «рівний — рівному». Поряд із медичною реабілітацією центр працює з психологічним станом та соціальною реінтеграцією пацієнтів.

Адже після важкої травми змінюється не тільки здатність ходити або користуватися рукою. Змінюються стосунки з власним тілом, сексуальність, робота, побут, відносини з партнером і уявлення людини про власне майбутнє.

Для військових до цього додається ще одне складне питання: ким я буду після поранення і чи можу повернутися до того життя, яке мала до нього.

Від тренувань — до повернення у життя

Сьогодні Superhumans працює вже у Львові, Дніпрі та Одесі. Центр надає безоплатну допомогу військовим і цивільним, які постраждали внаслідок російської агресії. За актуальними даними самого центру, його пацієнтами стали понад 3500 людей, фахівці виготовили понад 3600 протезів та провели більш як 2900 операцій.

Але сучасна реабілітація жінок після поранень ставить перед системою значно ширше завдання, ніж відновлення фізичної функції.

Протез має відповідати тілу конкретної жінки. Тренування — тому, що вона хоче робити після реабілітації. Психологічна допомога — враховувати досвід війни та зміну сприйняття власного тіла. А кінцева мета має визначатися не тим, що людина «може після поранення», а тим, до якого життя вона сама хоче повернутися.

І саме цей підхід поступово змінює саме значення слова «реабілітація»: не пристосувати людину до її втрати, а повернути їй якомога більше можливостей.

Читайте також: Українки у розмінуванні: історія Ольги Лишик, яка допомагає повертати людям безпечну землю