героїні

---

ВАЛЕРІЯ
САРАЄВА

вона перша і єдина в Україні
створює силіконові протези сосків
для жінок після мастектомії

«Я працюю там, де закінчується медицина і починається шлях жінки у новому тілі»

розмовляла
Вікторія Шапаренко

Валерія Сараєва за освітою музикантка, диригентка академічного хору. Майже сім років вона працювала у секторі культури Одеси, де мешкала до повномасштабного вторгнення. Після нього вимушено виїхала з дітьми за кордон і звільнилася з роботи.

Але довго залишатись без діла не могла – це морально виснажувало, до того ж навіть за кордоном хотілося бути корисною Україні. Тож, побачивши анкету на реєстрацію в бізнес-кемп Made in Ukraine, програму навчання для жінок-підприємиць, Валерія вирішила спробувати. Початковою ідеєю було створення адаптивного одягу, але потім вона трансформувалась у більш вузький напрям – післяопераційну адаптивну білизну для жінок, які проходять лікування після раку молочної залози.

Валерія розуміла: ця справа непроста. Її ідею підтримав благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні», який організовував бізнес-навчання. Однак втілення повністю лягло на Валерію, адже партнерка, з якою вона починала, вийшла з проєкту. Було дуже важко, охопило відчуття, ніби все, над чим вони працювали, раптом перестало комусь бути потрібним, окрім Валерії…

Хтось би відмовився, але не вона. І спонукала до цього історія бабусі, яка перенесла повну односторонню мастектомію 40 років тому, ще зовсім молодою 32-річною жінкою. Валерія з дитинства бачила її труднощі з підбором одягу, бюстгальтерів. «Тоді взагалі не було реконструктивної хірургії, тобто якщо видаляли пухлину, то видаляли повністю з молочною залозою. У бабусі був просто протез. І я памʼятаю, як вона перестала з нами їздити на море, бо це було незручно, протез постійно кудись зміщувався, а це для молодої жінки не дуже ок», – згадує Валерія.

Повернувшись додому, за підтримки фонду, який надавав інформаційну допомогу й залучав профільних спеціалістів, Валерія почала власні дослідження й розробки. Дуже допомагали в цьому опитування й розмови з жінками, які перенесли видалення молочної залози. Це було непросто, адже жінки неохоче про таке говорять. Та й загалом увесь процес виявився тим ще викликом – швейні виробництва й конструктори ніколи не працювали з адаптивною білизною і не бралися за розробку лекал. І все ж Валерії вдалося знайти чудових помічниць: брафітерку – експертку з підбору білизни, яка тестувала топи на жінках з різними обʼємами грудей, й конструкторку-технологиню, з якою разом відточували лекала до дрібниць.

Завдяки фонду Валерія мала змогу спілкуватися з провідними онкологами, мамологами та реабілітологами. Вони надали важливий фідбек: така білизна має бути виготовлена з компресійної тканини та оснащена пружною, але м’якою резинкою з натуральним складом, яка не заважає лімфообігу. Саме з цим і виникла складність – необхідної фурнітури в Україні через війну просто немає, а за кордоном її можна замовити лише у великих промислових обсягах.

Валерія не могла дозволити випуск продукту, хоч трохи нижчого за якістю, якої потребують ці жінки. Тож поки що проєкт зі створення адаптивної білизни на вимушеній паузі. Але він точно буде. Адже створений з любовʼю і готовий від і до, є й назва – «Tymchasovo», як символ тимчасовості важкого періоду, а не самої жінки. Для Валерії цей проєкт дуже важливий – він і про вшанування бабусиної історії, і про гідність жінок, можливість знову дивитися у дзеркало без страху.

Втім, Валерія не сидить, склавши руки. Потреба дати жінці відчуття цілісності після втрати знайшла вияв через іншу діяльність – вона створює перші в Україні силіконові протези ареоли: «У нас цим ніхто не займався, і навчитися було ніде. Та я знала напевно: якщо є мрія і сильне бажання допомагати – нема нічого неможливого».

Валеріє, силіконові протези ареоли – такого ще ніхто не робив в Україні. Як прийшла ця ідея?

Я займаюся створенням 3D силіконових протезів і 3D художньої реконструкції ареоли соска. Після мастектомії це як міні-татуювання у вигляді ареоли. Коли проєкт з білизною став на паузу, я вже не могла зупинитися і подумала: як ще я можу допомогти цим жінкам, як можу бути корисна? Я багато з ними спілкувалася, вони описували свої проблеми, я їх бачила, знімала з них заміри. І бачила: коли вони роздягаються, то ніби соромляться себе в дзеркалі. І остерігаються розповідати про це…

З чого ви почали?

Я шукала інформацію для адаптивної білизни на закордонних сайтах, бо у нас її мало, і виявила, що багато майстрів займаються 3D-реконструкцією ареоли за допомогою перманенту – це схоже на мініатюрне татуювання, тільки делікатне й поверхневе. Ця робота дуже ювелірна, потребує глибокого розуміння шкіри, кольору, форми, роботи з апаратами та, головне, довіри між майстром і жінкою.

Я знайшла дівчину, яка робить це в Україні і навчає, і записалась на базовий курс перманентного макіяжу. Паралельно пройшла ще один курс – з мікронідлінгу, присвячений роботі зі шрамами, адже ареола завжди йде в комплексі зі шрамами, і пігмент складно лягає у пошкоджені тканини. Навчання тривало півтора роки. Я спілкувалась з жінками, уважно розглядала рубці, фіксувала спостереження й робила нотатки. Так почалася моя практика 3D-ареоли – з реальних історій, тілесної пам’яті й бажання повернути жінкам відчуття цілісності.

На мою роботу звернули увагу два лікарі, одеські онкологи-мамологи, й почали скеровувати до мене своїх пацієнток. А ще під час навчання та практики я побачила у закордонних колег одну дуже цікаву річ – створення силіконових протезів ареоли. Ця ідея запалила мене. Спершу я натрапила на ізраїльську компанію Pink Perfect, яка з 2016 року виготовляє такі протези й пропонує партнерам представляти бренд у своїх країнах. Я мріяла привезти цей продукт в Україну, але не склалося: я тричі писала їм на пошту, та відповіді так і не отримала. Тоді я почала шукати, де ще можна цьому навчитись. І знайшла бразильських фахівців, які записали відеокурс зі створення індивідуальних протезів ареоли. Я одразу його придбала, але відео були без субтитрів, і доводилося самотужки перекладати – допомогла знайома, яка виїхала якраз в Португалію.

Втім, виникла ще одна проблема – відсутність необхідних матеріалів. З Бразилії обіцяли надіслати зразки, але я так нічого й не отримала. Та це мене не зупинило. Я почала вивчати все, що могла, шукала за хештегами #areolaprosthesis, роздивлялася кожну баночку на відео, щоб зрозуміти, якою має бути щільність і склад силікону. І таки знайшла постачальників у США, замовила матеріали, почала експериментувати, і в мене вийшло!

Чому я була такою наполегливою? Мабуть, тому що відчувала – це моє. Коли мені не відповідали або не надсилали матеріали, я думала: може, всесвіт дає знак, що варто зупинитися?

Це була ваша перша клієнтка на протез?

Так. Хірурги, коли роблять реконструкцію, майже завжди намагаються зберегти сосок або створюють його зі шкіри штучно. В когось він приживається, але у 70% – ні, тому ці ареоли потрібно повністю робити малюнком. Найбільш вдала робота комплексна – хірург, я і моя колега-косметолог: хірург зробив штучний сосок зі шкіри, я намалювала ареолу і косметолог філером її заповнила. Тоді це виглядає ідеально, як натуральне.

Але ця клієнтка була з тих, у кого сосок прижився. Однак була інша проблема – сильна асиметрія навіть після встановлення імпланта (молочна залоза після операції та опромінення завжди більш деформована). Через особливості шкіри після операції ми не змогли зробити їй ареолу за допомогою перманенту. І я подумала: це саме той випадок, коли потрібен протез. Тоді я відчула, що мушу знайти рішення, і що воно обов’язково знайдеться. І, врешті-решт, вперше створила свій власний силіконовий протез ареоли в Україні – цій жінці. Вона була дуже щаслива…

А як виготовляються ці протези?

Зараз для мене найважче – потрапити у колір. Адже немає однакових ареол і соска – вони, як відбитки пальців, унікальні. Тож немає готових кольорів, я змішую з різних силіконових фарб: жовтої, синьої, помаранчевої, зеленої. Кожен колір міксується під клієнтку. Виготовлення одного протезу займає до 40 хвилин. Але в процесі може бути вісім варіантів, які не потрапили у потрібний колір. І стандартизувати це наразі неможливо.

Процес відбувається так: якщо жінка, яка звернулася, перенесла односторонню мастектомію, і в неї збережена друга ареола, роблю зліпок із силіконових компонентів. Вони застигають у формі. Потім з цієї форми відливаю зліпок уже з гіпоалергенного сертифікованого силікону виробництва США. Далі найскладніше – відливання кольору, адже я намагаюся відтворити ареолу ідентично.

Готовий протез я підганяю на жінці: спочатку відливаю великий, з можливістю коригування за розміром і формою, бо форма ж також не завжди кругла від природи. Жінка отримує від мене протез і медичний клей для нього (його теж замовляю в США, бо в Україні такого немає). Я даю 2-3 ареоли з тих, що не потрапила точно у колір, щоб були на заміну.

Я ще в процесі тестування протезів, але вони проходять його чудово – і в морі, і в бані, і під час спорту, і під час подорожей.

З якими проблемами зіштовхнулися у цій незвичній справі?

Перша – світоглядна: недовіра або нерозуміння. Я викладала свої роботи в інстаграмі, розповідала про таку проблему, про її нагальність, про те, що жінки з нею живуть (все – «чутливий контент», заблюрюю зображення). І от мені написали: «Ти що, серйозно це за гроші продаєш? Це ж можна на «Аліекспрес» купити». Одразу відгукнулася моя клієнтка і прокоментувала, що замовляла на «Аліекспрес», але ті протези неприродного кольору, майже пластмасові – зовсім не те.

Друга проблема – технологічна. Процес займає багато часу. І я не можу закладати в один протез десять невдалих, це ж мої проблеми. З перманентною реконструкцією ареоли легше: є палітра кольорів і друга ареола – жива, непошкоджена. З неї просто перемальовуєш. Однак перманент складніший: малюнок не можна зробити зразу – шкіра погано сприймає пігмент, і якщо ми перетравмуємо її, то пігмент просто зійде.

Яка собівартість протезів і за які кошти ви їх робите?

Фінансування протезів – з моїх заощаджень, з того, що я вже заробила на перманентному макіяжі, коли навчалася і працювала. Собівартість 2-2,5 тисячі гривень – витратні матеріали дорогі. Націнки я не роблю, продаю їх за собівартістю. І поки що не можу сказати, скільки вони будуть служити – 3, 4, 5 чи 6 місяців.

Я виклала у TikTok відео, і воно залетіло – це мене здивувало, адже мої перші два відео заблокували (я це сприймала як комплімент). Мені писали, що протез дуже реалістичний, хоча я намагалась показати, що це – саме протез. Запитували, яка ціна. Відповідаю, що зараз у тестовому режимі, і остаточна ціна буде зрозуміла, коли зможу надати якісь гарантії. Наразі от півтора місяці гарантії, бо я роблю протези лише півтора місяці.

Як ви знаходите жінок, яким потрібні такі протези? Чи як вони вас знаходять?

Наразі до мене відправляють своїх пацієнток два мамологи-онкологи з Одеси. У соцмережах клієнток нема – жінки таке навіть лайкати не хочуть, їм навпаки хочеться сховатися і не афішувати таку проблему. Але я продовжую викладати свої роботи. Може, хтось побачить і зможе порадити подрузі, колезі.

Щоб отримати протез, жінці треба записатися і прийти до мене. Хоча я розглядаю й дистанційну роботу. Якраз будемо пробувати таке з дівчатами з Чернівців, які знайшли мене через соцмережі. Я можу відправити суміші силіконів, з яких вони самі зможуть зробити зліпок й надіслати мені поштою разом з фото ареоли (важливо, щоб воно було якісним, з гарним освітленням).

Ви дуже правильно написали: є жінки, для яких це не просто «накладка», це – завершення важливої історії з тілом. Чи є вже відгуки ваших клієнток?

Головне, що вони почали дивитися на себе спокійно у дзеркало, бо, як не крути, візуально ми себе сприймаємо так, як звикли. Жінки дуже хочуть бачити себе цілісно. І в перші місяці після операції взагалі вагаються, чи варто на себе дивитися. Не можуть цього зробити. Тобто це дійсно завершення важливої історії. По суті, я працюю там, де закінчується медицина і починається шлях жінки, тому що медицина рятує життя, та не вчить її жити опісля з новим тілом. Це така естетика, психологія.

Що найскладніше і найприємніше у вашій роботі?

Найскладніше бачити молодий вік своїх клієнток – на жаль, під час війни рак дуже помолодшав. А найприємніше – отримувати їхні відгуки, бачити покращений настрій. Так, протез не замінює природного соску, має свої нюанси, але дуже приємно, коли жінки розповідають: я вдягла гарну білизну, дивлюся на себе в дзеркало, у мене стирчать два соска, і я від цього кайфую. Хоча сосок у нас в соціумі сексуалізований, і хтось це засуджує, водночас хтось від цього почувається впевненіше. Бо раніше, коли не було чому стирчати, жінка відчувала комплекс, а зараз – ні.

Для мене ця робота – не тільки про ареолу. Це про свободу жінки залишити за собою право на красу. І ніхто не має забирати цього права – ні хвороба, ні стандарти, ні страх.

Одна з моїх клієнток під час примірки протезу сказала: мене дратує, коли жінки починають скаржитися на свій вік, бо для мене старіти – це великий привілей. І мені так засіла ця фраза. Я розумію, про що вона каже…

Як ваша бабуся, з особистої історії якої все починалося, реагує на вашу справу?

На жаль, у бабусі після ковіду прогресує деменція, але її історія продовжує надихати моїх клієнток. Вони розпитують: а скільки їй було на момент операція, а скільки вона вже в ремісії? Це справді круто – 40 років у ремісії. Але я вважаю, що якби в той час, по-перше, була реконструктивна медицина і можна було б ставити імплант замість видаленої молочної залози, по-друге, була 3D-реконструкція малюнком, або протез, або хоча б хірургічне відтворення соска, можливо, моя бабуся прожила б життя трохи інакше. Вона б відчувала сильніше свою жіночу енергію, більше розкривалася. І моя мама б також прожила інше життя, бо все це впливає: бабуся перенесла операцію, маючи малу дитину, мою маму, і опісля залишилася сама…

Як взагалі родина ставиться до вашої діяльності?

Я маю чоловіка і двох донечок, їм 11 і 9 років. Загалом у мене велика родина: мама, тато, бабуся, сестра, що має свою родину. Ми всі спілкуємось і навіть живемо разом, зокрема, під час війни.

Мене часто питають, як доньки реагують на те, чим я займаюся. Я не ховаюся і часом працюю вдома. Як питають, пояснюю. Власне, вони й про бабусю все знають. Для них, як і для мене, рак молочної залози не є чимось таким страшним, від чого помирають. Я з дитинства знала, що після нього живуть. Водночас бачила, з якими проблемами стикалася бабуся. І дівчатам своїм розповідаю про те, як можу допомогти жінкам не соромитись змін у тілі. У нас в родині святе, коли бабуся йде в душ вже без протезу. Всі виходять в іншу кімнату, і діти теж знають, що зараз їй дискомфортно. Взагалі, діти дуже рано подорослішали, і їм доводиться пояснювати чимало з того, що вони взагалі не мали б ще знати.

А як чоловік сприймає вашу діяльність?

Він теж ставиться спокійно, поважає те, чим я займаюся. І водночас каже: ти ж розумієш, що мені не може це подобатися – шрами, протези… Взагалі, чоловіки інакше це сприймають. І я вважаю, це нормально.

Які маєте плани надалі, як хотіли б розвивати свою справу? І про що мрієте?

По-перше, хочу, щоб у мене було якомога менше клієнток, хоч це й дивно може звучати. Дай Бог розібратися з тими, хто вже це пережив, а надалі хай жінок з онкологією буде менше.

По-друге, прагну масштабування, бо мене вже не раз питали, чи планую я навчати. Так, я б хотіла цього, адже розумію статистику. Але мені не хочеться цю професію, яка називається анапластологія, спростити до рівня, наприклад, перманентного макіяжу. Тож я буду і навчати, і ретельно обирати людей. Бо не кожен зможе задарма працювати три роки, щоб потім дійти до створення протезів. Багато хто здається, якщо не має мети.  Ще я б хотіла у майбутньому розширитись на сусідні країни – вивчала ринок, і такої послуги немає ні в Румунії, ні в Польщі, ні в Чехії (найближче – у Німеччині).

По-третє, планую повернутися до адаптивної білизни. Навіть якщо поставки в Україну не налагодяться, шукатиму рішення.

Мрії, звісно, теж є, але зараз всі вони повʼязані із закінченням війни… А ще з дітьми, родиною – напевно, як і в усіх. Хочу, щоб ми знову зібралися всі разом за великим родинним столом.