18% сільських жінок в Україні живуть без доходів, 53% перевантажені обов’язками

Дослідження Gradus Research спільно з Biasless показало: сільські жінки залишаються однією з найвразливіших, але й найсильніших груп у суспільстві — із подвійним навантаженням, обмеженим доступом до можливостей і водночас високим прагненням до розвитку. Повний звіт можна завантажити за посиланням, а ми ділимося найбільш показовими цифрами.

Понад половина опитаних жінок із сільської місцевості (53%) кажуть, що за останній рік у них зросло навантаження з хатньої роботи. Це на 12 пунктів більше, ніж серед українок загалом.

Війна поглибила економічну нерівність. 18% сільських жінок живуть без власного доходу (вдвічі більше, ніж по країні загалом). Ще в 43% доходи значно знизилися.

ТИСК ТРАДИЦІЙНИХ РОЛЕЙ

Половина з них (50%) прагнуть кар’єрного зростання, а 51% відчувають себе готовими до нових професійних ролей. Проте впевненість у власних силах залишається слабкою ланкою. 41% сільських жінок відчувають її нестачу (проти 27% у середньому по країні), 38% зізнаються, що бракує сміливості та рішучості, 34% — досвіду.

На цьому тлі лише 8% сільських жінок мають досвід роботи у сферах, які традиційно вважаються “чоловічими”. У той же час серед усіх опитаних українських жінок таких майже 20%.

“Коли ми бачимо, що сільські жінки майже на 50% частіше відчувають брак упевненості в собі (41% проти 27%), сміливості (38% проти 23%) та досвіду (34% проти 22%) – це класичний синдром самозванки в концентрованій формі. Він не з’являється сам по собі. Синдром самозванки – це наслідок середовища, де жіноче лідерство не підтримується, де бракує видимих прикладів успішних жінок, де страх осуду та упередження оточення стають реальними перешкодами. На селі традиційні гендерні ролі тиснуть сильніше, а простору для професійних експериментів – менше”, – пояснює Ірина Рубіс, засновниця Biasless, стратегиня та тренерка з різноманіття та інклюзивності.

БРАК ІНФОРМАЦІЇ ТА ДОВІРИ

Обізнаність про програми перекваліфікації залишається критично низькою. Лише 3% сільських жінок добре знають про такі можливості, тоді як 93% взагалі не чули про них. Водночас 58% хотіли б отримати більше інформації, а 50% уже цікавилися можливостями змінити фах.

Для більшості ключовими умовами перекваліфікації є підтримка роботодавців (51%), безкоштовні курси (47%) і державні програми (44%).

Тоді як серед головних перешкод опитані мешканки сільської місцевості називають складнощі з поєднанням роботи і домашніх обов’язків (41%), брак знань та навичок (39%) і недовіру до власних здібностей (37%). Що характерно, серед сільських жінок є вищими бар’єри, пов’язані з упередженнями в суспільстві чи близькому оточенні та страх перед осудом або нерозумінням.

ПРОБЛЕМИ Й ФІНАНСОВІ МОТИВИ

«Дані показують парадокс: сільські жінки мають амбіції та готовність до професійного зростання на тому ж рівні, що й жінки з міст – 50% проти 46%. Але коли справа доходить до реалізації цих амбіцій, ми бачимо різницю в 14-15% за показниками впевненості та сміливості. Це системна проблема доступу: до освіти, до рольових моделей, до інформації про можливості. Водочас в умовах дефіциту кадрів мешканки сіл можуть стати потужним гравцем на ринку праці», – коментує Євгенія Близнюк, соціологиня, засновниця і директорка дослідницької компанії Gradus Research.

Фінансовий чинник залишається головним стимулом розвитку: понад дві третини (69%) сільських жінок прагнуть професійного зростання заради вищої зарплати. Проте для них більш значущим, ніж для мешканок міст, є мотив допомагати іншим і працювати в команді (24% проти 16%). Це свідчить, що навіть у кризові часи соціальна мотивація та відчуття спільності залишаються визначальними.