Надія Грекова: історія жінки, яку окупанти звинувачують у замаху на російського офіцера

Шостого лютого 2024 року в одній із багатоповерхівок окупованого Севастополя пролунав вибух. З будинку евакуювали мешканців, а окупаційна влада спершу повідомила про “вибух газового балона”. Більш як за рік, у квітні 2025 року, в місцевих медіа з’явилася інформація, що то був “теракт”, а не побутовий інцидент. Згодом ФСБ оприлюднила дані, що вибухівку заклали у квартирі №13, яку орендував офіцер Чорноморського флоту РФ. Надія Грекова, власниця квартири, стала підозрюваною. Жінку вже півтора року тримають за ґратами, зараз — у СІЗО Ростова-на-Дону (РФ).

Досі історію відомої у Севастополі спортсменки та фотографині, а нині цивільної бранки, Надії Грекової українські ЗМІ не розповідали. Зі слів подруги про це розповіли у Суспільне Крим.

На початку червня в одній із соціальних мереж журналістці Суспільного Крим написала жінка: “Вітаю, мені потрібно звернутися до вас за допомогою”. Ми називатимемо її Аріна, це — ім’я, змінене з метою безпеки нашої героїні. Аріна теж із Севастополя і розповіла нам історію своєї подруги Надії Грекової.

З Надією Аріна познайомилася, коли з тоді ще майбутнім чоловіком шукали фотографа для весільної фотосесії. Це був 2011 рік і сфера професійної фотографії в Севастополі лише розвивалася. Надія була однією з перших фотографинь у місті.

Після фотосесії підтримували дружнє спілкування. Аріна каже, вони не були близькими подругами, але перетиналися часто — пили каву, розмовляли про дітей і родину. Надії 39 років, вона закінчила фізичний факультет севастопольського філіалу МДУ. У минулому займалась спелеологією та промисловим альпінізмом. Захоплювалась кросфітом, сноубордом і вейкбордингом, перемагала на міських змаганнях. Професійно займалася фотографією: працювала над фотосесіями та знімала для стокових платформ.

6 лютого 2024 року, коли в квартирі Надії стався вибух, її затримали.

“Надія була з родиною, їх затримали в аеропорту Мінеральних Вод, Ставропольського краю (РФ). Це був шок для всіх нас. Вони їхали з дітьми, і затримання відбулося дуже тихо, без зайвого шуму. Але ми не розуміли, що саме відбувається, і куди їх забрали”, — розповідає подробиці про затримання подруги Аріна.

Перший час друзі та близькі нічого не знали про місце перебування родини.

Лише за кілька днів стало відомо, що сім’я все ж разом і діти знаходяться з батьками. Потім, після місяця тиші, Аріна побачила відеозапис, який з’явився у Telegram-каналах. На ньому була жінка із заблюреним обличчям, яка зізнавалася у вчиненні тяжких злочинів.

“Я впізнала її голос і манеру говорити. Це була Надія. Але це зізнання виглядало, ніби вона говорить під примусом”, — каже Аріна.

Окупаційні силовики звинуватили Надію у замаху на російського офіцера, який нібито мешкав в орендованій у жінки квартирі. Їй інкримінують чотири статті: “державна зрада”, “незаконне придбання, передача, збут, зберігання, перевезення, пересилання або носіння вибухових речовин або вибухових пристроїв”, “терористичний акт” і “проходження навчання з метою здійснення терористичної діяльності”.

Аріна наголошує: для неї, як для подруги Надії, обставини залишаються заплутаними та не підтвердженими.

Суддя Південного окружного воєнного суду РФ Сергій Образцов, який розглядає “справу” Грекової, раніше засудив українського військовослужбовця ГУР МО України Олександра Любаса до 20 років колонії суворого режиму, звинувативши його в підготовці теракту на тимчасово окупованій території Криму.

У травні 2024 року Образцов незаконно засудив українського військовополоненого Владислава Плахотніка до 18 років ув’язнення, попри його статус полоненого та імунітет, гарантований Женевською конвенцією.

В Офісі генерального прокурора України Образцову заочно повідомили про підозру в порушенні законів і звичаїв війни.

Зараз Надію утримують у Ростовському СІЗО. Грекову внесли у російський список “екстремістів і терористів”, там вона значиться під номером 4727.

За словами Аріни, поки вона перебувала в Криму, в неї була можливість вести мінімальну переписку з подругою: “Це були просто слова підтримки і заклики до неї триматися. Нічого зайвого або особистого, тому що всі листи читаються тюремними цензорами”. Аріна разом із родиною була вимушена залишити окупований Крим і навіть мінімальний зв’язок із подругою обірвався. У травні 2024 року, через чотири місяці після затримання Надії, до будинку Аріни також прийшли з обшуком окупаційні силовики.

“О сьомій ранку вони виламали нам двері — це був СЗШР (спеціальний загін швидкого реагування – ред.). Вдерлися з автоматами, у масках, обличчя закриті. Їх було 12 осіб, разом із понятими. Все жорстко — поклали на землю чоловіка, мені сказали сидіти. Неповнолітня дитина почала кричати, плакати — вона дуже злякалася. Поводилися грубо — казали: “заткнися”, усе в такому дусі. Якщо щось хочеш сказати — “мовчи, хто ти така”, — розповідає жінка.

За словами Аріни, ордер на обшук був виписаний саме на неї. Як пояснили російські силовики, приводом стали записи у Telegram-каналах, які вона публікувала ще на початку 2022 року. В них йшлося про її незгоду з діями російських військових і так званою “спеціальною воєнною операцією”. Її активність у соцмережах кваліфікували як підставу для підозри в екстремізмі.

Після обшуку їх із чоловіком доправили до відділку поліції. Аріну допитували до пізнього вечора. За її словами, увесь процес був організований так, щоб викликати максимальну тривогу — не давали відповідей на запитання, натякали на кримінальну відповідальність.

Після допиту її зобов’язали чекати суду. Справу відкрили за адміністративною статтею.

Ситуація, за словами Аріни, ускладнилася після того, як її обличчя з’явилося у проросійських Telegram-каналах. Під час допиту її змусили публічно “покаятися” за свої слова, вибачитися перед містом і російськими військовими. Обіцяли — відео залишиться в архівах. Проте невдовзі воно з’явилося у відкритому доступі.

“Вони пообіцяли, що не відкриють моє обличчя. Але, звичайно, відкрили. Його всі впізнали. Навіть із заблюреним обличчям — бо місто невелике. Люди знали, хто я. Почали писати, шукати в Telegram, писали різні речі. Відкрили, де я працюю, хто мій чоловік, хто його батьки”, — каже жінка.

Почалося системне цькування. Аріні надходили погрози, у тому числі через знайомих. Після оприлюднення її обличчя, вона фактично не могла виходити з дому, а дитина — ходити до школи: “Ми спали далі від вікон — боялися, що можуть щось закинути”.

Родина зрозуміла — залишатися в Криму неможливо. У липні вони виїхали. За словами Аріни, після цього їй довелося довго відновлюватися психологічно. Вона згадує, як знайомі, дізнавшись про ситуацію, мовчки проходили повз, не вітаючись. Каже: після окупації Севастополь став замкненою системою, в якій людей навмисно зіштовхують між собою, створюючи атмосферу тотальної підозри.

Аріна зізнається, що довго наважувалася на цю розмову та зважувала ризики після пережитого, але зараз вирішила боротися за звільнення подруги всіма можливими способами.

Вона звертається в усі державні установи та розповідає про ситуацію, в якій опинилася Надія Грекова, домагається, щоб її внесли у списки цивільних заручників і вірить, що подругу вдасться звільнити.

“Українців незаконно утримують у СІЗО в Ростові та Сімферополі просто за те, що не мовчать. Вони не зламалися і не прийняли окупацію. А тепер у камерах, під арештом, під тиском, без права на справедливість. Тих, хто має бути на лаві підсудних — російських силовиків, які незаконно ступили на кримську землю, — досі називають “владою”. Це не влада. Це — окупанти, які порушують закони навіть там, де самі їх вигадали. Кожен день ув’язнення наших людей — це злочин. І ми маємо говорити про це вголос. Злочини мають імена. І відповідальність — теж. Надія завжди боролася за справедливість, настав і наш час поборотися за неї”, — резюмує Аріна свою розповідь.