спецпроєкт
ВОНА. ВІЙНА
ТАЇСІЯ
АКЖИТОВА
Історія героїні радіоподкасту «Вона. Війна» — акторки, яка грає вистави для воїнів і дітей, що пережили окупацію
Велика війна об’єднала на фронті представників різних професій — від слюсаря до науковця. Ці люди опанували геть інший фах, повністю змінили власне життя або навчилися застосовувати свої навички у війську. Так сталося з героїнею подкасту «Вона. Війна» на Радіо «Накипіло» — волонтеркою та акторкою харківського Малого театру маріонеток Таїсією Акжитовою.
Таїсія грає вистави там, де немає сцени й софітів: неподалік лінії фронту, у спортзалах і підвалах. Вона разом з дітьми, які пережили окупацію, за допомогою ляльок створює казкові світи. Акторка боялася грати вистави для вибагливої дитячої аудиторії, але навчилася ладнати з найрізноманітнішими вередунами. Нині вона грає вистави для військовослужбовців і зізнається: коли бачить щирі сльози в їхніх очах, то розуміє, що все не дарма.
У перший день повномасштабного вторгнення у Таїсії планувалися дві репетиції, а наступного дня — вистава. Але в групах театрів усі писали, що варто відкласти репетицію до обіду. Перші кілька годин Таїсія не могла повірити в те, що відбувається, а потім прийшло усвідомлення.
«Мені дуже допомогла така фраза: “Моя ракета мене знайде”. А що стосується виїзду, то в мене просто велика родина. Ми всі по Харкову розкидані були, а тими першими днями всі з’їхалися до нас. Навпаки, хвилювалася, щоб тільки вони не захотіли поїхати. Бо усі все одно не змогли б — ми мали лежачу бабусю. Тож хтось мав би залишатися», — розповіла Таїсія.
З перших днів війни вона підписалася на групи в телеграмі, у яких містяни писали, що їм потрібно. Інші відгукувались і допомагали. З цього й почалося її волонтерство і з’явилася мотивація залишатися. А згодом попри війну Таїсія вирішила повернутися до мистецтва.
«Треба бути готовими до того, що життя триває, і театру потрібно працювати. Ми не думали про те, що це буде допомагати. Ми просто думали, що треба працювати, робити мистецтво, бо це те, що робилося до повномасштабної війни. І чому війна має все це закінчити?» — пояснила пані Акжитова.
Одного разу під час виступу почалася повітряна тривога. Півтори години всі просто сиділи у підвалі й мовчали. А після цього знову треба було грати виставу.
Виступати за цей час доводилось і в підвалах, і в спортзалах. Найчастіше це просто якісь кімнати зі стільчиками. Але чомусь найбільше акторці запам’ятався виступ у спортзалі. Це було в Ізюмі на День захисту дітей рік тому. Ніби нічого не сталося, але в пам’яті закарбувалася велика зала.
Одна річ — грати виставу для дорослих глядачів, інша — для дітей-глядачів, і зовсім інша — для дітей з окупованих територій і військовослужбовців, ділиться Таїсія. Усі вони по-різному реагують. Потрібні індивідуальний підхід і уважність. Таїсія зізналася, що першу виставу військові майже не дивилися — просто сиділи, опустивши голову. На думку акторки, дорослу людину дуже важко чогось навчити. Натомість діти відкриваються у процесі гри й починають довіряти.
Найціннішими спогадами для волонтерки є моменти, коли глядачі плачуть.
«Якоїсь миті я підняла погляд — і побачила, як у дорослих чоловіків очі блищать від сліз. Тоді я подумала: “Це зараз було. Саме так треба”», — поділилася спогадами акторка.
Повну версію розмови з Таїсією Акжитовою можна послухати на радіо “Накипіло” за посиланням.