Марії Примаченко – 116 років: цікаві факти до дня її народження

Ця проста сільська жінка, якою ми бачимо Марію Примаченко на більшості фотографій, зовсім не схожа на «зірку» наївного мистецтва, заслужену діячку мистецтв УРСР, лауреатку Держпремії УРСР, Народну художницю України, на честь якої назвали малу планету 14624. Поважні звання вона отримала ще за життя – справедливо і заслужено за своє дивовижне, казкове бачення світу. При цьому жила не як «заслужена» – всі 88 років свого життя у рідному селі Болотня на Київщині, без особливих благ чи вишуканих умов.

ЮНЕСКО присвятив їй цілий рік – 2009, мистецтвознавці і біографи – безліч досліджень, енциклопедії та Вікіпедія – ґрунтовні статті. Переказувати не беремося, але в день народження цієї казкової жінки – 12 січня згадаємо лише ті факти, які нас самих здивували – цікаві, людські.

Правильне написання прізвища – Приймаченко чи Примаченко вирішував Вищий адміністративний суд України

За життя художниця сама інколи називала себе Приймаченко, пояснюючи, що Примаченко – це зросійщений варіант. Картини підписувала лише Примаченко або скорочено М. П.Правильність написання прізвища гостро постала вже після смерті художниці – після указу Президента Віктора Ющенка про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Приймаченко – з літерою «й».

З цього приводу в 2010 році навіть ініціювали звернення до Вищого адміністративного суду.

Мати Марії – Параска Василівна була майстринею-вишивальницею

Імовірно, від неї художниці передалося відчуття форми і кольору, а також вміння гарно вишивати – всі свої сорочки Марія до старості вишивала собі сама. Батько Оксентій Григорович теж не був позбавлений художнього хисту: він був теслею, але дворові огорожі, які робив своїми руками, оформляв у вигляді головатих зображень.

У дитинстві Марія Примаченко перехворіла на поліомієліт

У той час дитяча смертність від цієї хвороби сягала 90%. Марія вижила.

Несподівана слава прийшла до Примаченко у 27 років

Ішов 1936 рік, «влада народу» прагнула бачити народ у мистецтві та залучала сільських самородків до навчання. Запросили й Марію до Києва навчатися в експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Роботи мисткині так сподобалися, що їх того ж року виставили на першій Республіканській виставці народної творчості і виділили для них окрему залу.

Потім повезли на виставки до Москви, Ленінграда, Варшави, Парижа, Софії, Монреаля, Праги. Народну художницю на батьківщині нагородили дипломом, а на міжнародній виставці у Парижі – золотою медаллю. Дистанційно, звісно. Марія в цей час була рідному селі.

Свого чоловіка (як виявилося її земляка) Марія Примаченко зустріла у Києво-Печерській Лаврі

Їй було 27, вона якраз навчалася в розташованій на території монастиря Школі народних майстрів. А Василь Маринчук, лейтенант Червоної армії, саме приїхав на екскурсію. Виявилося, що парубок – з сусіднього села. Молоді люди вподобали одне одного.

Художниця ніколи не була офіційно заміжньою

З чоловіком Василем Маринчуком вони прожили майже п’ять років у цивільному шлюбі. У 1941 році Марія народила сина Федора, якраз розпочалася Друга світова війна. Чоловік мобілізувався і з війни не повернувся…

Ще один талант Примаченко – весільні вироби з тіста

Художниця не лише писала шедевральні картини й вправно вишивала, вона ще й випікала для весіль різні вироби, і саме цими славилася у своєму селі

Художниця була правшею, але писала картини лівою рукою

Вона не знала професійних хитрощів, не мала художньої освіти та писала на звичайному ватмані простою гуашшю й аквареллю.

Попри казкову, фантастичну, наївну образність художниця не оминала й гострих проблем

У 1936 році вона написала картину «Звіриний суд». На ній чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки – не важко здогадатися, що це асоціація з репресіями. На одній з картин 1930-х років вона зобразила слоноподібне чудовисько і підписала: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться» – чи не натяк це на Голодомор?

Цікавинка картин Примаченко – підписи-примовки

Їх вона писала і римувала сама або адаптувала народні приказки під сюжет своєї картини. «Три буслики у горосі живуть у нас і досі», «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб», «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Веснянки-роговички – веселії птички» – всі підписи вражають дитячістю і глибиною водночас.

Художниця ілюструвала книжки і співпрацювала з Михайлом Стельмахом

Примаченко створила малюнки для книг українського письменника «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Також проілюструвала 5 дитячих книжок видавництва «Веселка». Причому придумувала саме дитячі малюнки, а не адаптувала чи давала свої готові картини.

Стиль Примаченко запозичив відомий бренд Marimekko, за що був звинувачений у плагіаті

Плагіат помітили аж через шість років після того, як Marimekko нанесла на свої вироби для дому та текстиль картину «Лісовий народ» своєї дизайнерки Крістіни Ізола. Цю ж картинку нанесла на свої літаки авіакомпанія FinnAir, яка співпрацювала з Марімеко. І все б чудово, якби не дивна схожість «Лісового народу» на «Щура у дорозі» нашої художниці. Єдина відмінність у картинах – в сюжеті фінської дизайнерки не було щура. Коли здійнявся скандал завдяки спостережливості одного журналіста, Marimekko і пані Ізола визнали факт плагіату і вибачилися за інцидент, а FinnAir стерли малюнки зі своїх літаків.

Зате у Фінляндії назавжди запам’ятали українську художницю Марію Примаченко 🙂

Ще однією художницею – також представницею наївного мистецтва Катериною Білокур захоплювався сам Пікассо. А вона в цей час через осуд за свою любов до малювання і невлаштовану жіночу долю бігла топитися… Читайте її неймовірну історію тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Соломія Крушельницька: «чарівна Баттерфляй», яка врятувала Пуччіні і не врятувалася від “власті совєтов”
• Катерина Ющенко: донька «ворога народу» і перша жінка-програміст
• Софія Окуневська: перша українська жінка-лікарка гінеколог