Вікторія Бірюк народилася й виросла на Чернігівщині, а воює на Бахмутському напрямку. Батько Вікторії також був бійцем, оборонцем Чернігова, на жаль, він загинув під час російського артобстрілу.

Свої враження про службу в ЗСУ Вікторія розповіла “Суспільне Донбас”, а ми ділимось історією дівчини-танкістки.

Тернистий шлях до мрії

Закінчивши школу, Вікторія навчалась у чернігівському політеху на інженера з харчових технології, але мріяла про військо.

«Зі школи я дуже хотіла військову спеціальність, тож я відрахувалася з інституту й пішла у військкомат – мені було вже 18 років, і я хотіла підписати контракт. Але мені сказали, що потрібен дозвіл від батьків. Я прийшла до батьків, сказала, що я хочу, вони сказали «ні», – згадує дівчина.

Вікторія з батьками. Фото з особистого архіву Вікторії Бірюк

За рік Вікторія знову була у військкоматі і таки підписала контракт. Зібравши документи, вона почала навчання у військовому виші

Вікторія (праворуч) з колегами-військовослужбовицями. Фото з особистого архіву Вікторії Бірюк

«Через чотири роки, після навчання, я потрапила в підрозділ. Поки була у військовому інституті, моя мотивація трохи зменшилась, бо хай там як, але це складно. А потім почалося повномасштабне вторгнення, і мотивації побільшало, – розповідає Вікторія. – Я з Чернігівської області – російські війська зайшли й до мене додому».

Її батько теж пішов захищати Україну, але, на жаль, загинув під час російського артобстрілу, коли обороняв Чернігів: «Першого березня він загинув, але ми про це дізналися аж за півтора місяці. Він був на обороні Чернігова, там була дуже складна ситуація, і півтора місяці про нього не було звісток».

Читайте також: Гапочка з Нікополя: найсильніша українка минулого, її стосунки з Піддубним та гиря коштовностей

Служба у ЗСУ

Наразі Вікторія несе службу заступницею командира роти з озброєння. «Моя робота з моєю спеціальністю – це підтримання техніки у бойовій готовності. Я дивлюся, щоб, по-перше, техніка правильно експлуатувалася. По-друге, щоб вона не виходила з ладу. Якщо щось трапляється, я допомагаю, аби її відремонтували: подаю заявки на запчастини, всяк цьому сприяю», – говорить військовослужбовиця.

Також в її обовʼязки входить підготовка механіків, і вона постійно проводить з ними заняття, адже і в процесі експлуатації техніки щось може забуватися, і новачків, які мають недостатньо знань, треба навчати. Найперше, щоб вони не робили помилок, які призведуть до того, що техніка не буде працювати.

Про армійський побут Вікторія говорить так: «Це складно, але звикаєш. Що у тебе немає окремої кімнати, немає нормального ліжка, щоб ти там зручно собі спала, немає гарячої води – миєшся у холодній. Не можеш, елементарно, їсти те, що ти захочеш. Тут поле або ліс, і, звісно, тут не до макіяжу або зачіски. Ніхто нічого такого тут не робить. Щодо форми: я отримувала більшого розміру, ніж мені потрібно, і потім вшивала її під себе так, щоб було зручно».

Військовослужбовиця 30 ОМБр Вікторія, Донецька область. Фото з особистого архіву Вікторії Бірюк

Вдома на дівчину чекають мама та молодший брат. Брат і сестра також служать, ще один брат – вчиться на військового. Чоловік теж військовий

Військовослужбовиця 30 ОМБр Вікторія. Фото з особистого архіву Вікторії Бірюк

«Я ще не визначилася, чи хочу проходити службу після війни далі, – говорить Вікторія. – А так – просто хочу спокійного життя. Хочу приватний будинок свій в якомусь дуже спокійному місці».

Віримо, що бажаня цієї відважної захисниці сповниться і незабаром вона зможе відпочити й відновити сили після служби на передовій.