“Треба кохати одне одного, і тоді все буде добре”: історія подружжя військових із Запорізького напрямку

Олексій та Тетяна Андріянові служать у 65-й окремій механізованій бригаді. Жінка – медикиня, а чоловік – водій “карети швидкої”. Разом вони евакуюють поранених на Запорізькому напрямку. Вже врятували сотні життів – як військових, так і цивільних. Про це розповідає Суспільне Запоріжжя.

Тетяна (позивний “Блонда”) та Олексій (позивний “Рижий”) на фронт пішли ще до повномасштабної війни та прагнули служити разом. І їм це вдалося. Вже майже півтора року вони працюють пліч-о-пліч.

“Просто я люблю командувати, а іншим же не покомандуєш, а своїм можна. Він у мене спокійний”, – з гумором каже Тетяна.

Завдання Тетяни – стабілізувати стан пораненого та зробити все можливе та неможливе, щоб він вижив, а Олексій має якомога швидше довезти до медзакладу.

“Нам передають 300-го в основному вже в джгутах. Ми ставимо крапельниці та веземо до лікарні. Якщо боєць спілкується, то запитую, як його звати, чи є дружина, чи хто чекає вдома – спрямовуєш туди, де йому було добре. Кажеш, що все буде добре… Трішки намагаємося так його заспокоювати”, – каже Тетяна.

Тетяна в цивільному житті працювала в медцентрі Бахмута, але завжди мріяла наслідувати батька, котрий був військовим. То ж у 2014, коли Росія пішла на Схід країни, зрозуміла, що має бути на фронті:

Та тоді Тетяні не вдалося піти до лав ЗСУ: спочатку рідні не відпускали, а потім завагітніла. То ж долучилася до війська у 2019 – служила в медроті 54 ОМБр.

Олексій не хотів, аби дружина йшла на фронт, бо воює з 2016 року та на власні очі бачив жахи війни (був в 57 ОМБР стрільцем, потім командиром відділення, а в 54 ОМБр – головним сержантом взводу). Але Тетяна була наполегливою та переконала коханого, що її місце на передовій.

Тетяна каже, коли поруч чоловік, спокійніше й легше, бо відчуває підтримку коханого. А Олексій, усміхаючись, додає, що з дружиною на фронті, як вдома: завжди нагодований, у шапці та в атмосфері гармонії. На війні вони ще більше приділяють уваги одне одному та навіть допомагають розвивати й удосконалювати навички.

“Вона мені й катетер ставила, і крапельниці, і уколи робила. У нас уже злагоджений механізм і дуже швидко виходить працювати. Завжди нагодований… Все добре. На виїзді, щоправда, хвилююся, бо все може бути. А взагалі, коли ми разом, то спокійніше набагато”.

Разом подружжя врятувало сотні життів. Тетяна каже: щоразу, коли надають допомогу пораненим, намагається контролювати емоції та зберігати холодний розум, але це не завжди вдається.

Олексій та Тетяна рятують людей цілодобово, нерідко й самі були мішенями росіян. Та все одно, каже жінка, найважче в роботі – вивозити з позицій загиблих побратимів: “Мішок треба розкрити, треба знайти якісь документи, якісь позивні…Вони всі муміфіковані вже, щоб хоч визначити, хто це. Розкриваєш мішок, а там вся живність вилітає. Вже надивилися стільки всього…”

Тетяна та Олексій кажуть, що такі моменти їх ще ближче зближають і вони цінують кожну хвилину життя.

Зігрівають і нагадують про щасливе цивільне життя парні татуювання, які Тетяна та Олексій зробили ще до весілля.

Головна мотивація Тетяни та Олексія воювати – їхні дві доньки. 8-річна Сніжана нині проживає з бабусями в Кіровоградській області, а 20-річна Лілія пішла стопами батьків: закінчила Одеську морську академію та виходить на патрулювання в море.

“Трішки важко, що ти не з ними, не бачиш, як дитина росте – нічого не бачиш… Дивишся відео, бабусі надсилають, то дзвонять, танцює, ну таке”. “Сумуєте за дітьми?” Звісно, та дуже, ну, а що, хто якщо не ми?”, – каже Олексій.

Подружжя Андріянових родом із Бахмута, але повертатися їм немає куди – домівки знищені вщент. То ж після перемоги вони планують переїхати до Одеси. А ще Тетяна та Олексій відкрили свій маленький секрет: вони мріють про сина.

“Треба кохати одне одного, і тоді все буде добре”.

Олексій Андріянов, військовослужбовець