Сьогодні багато говорять про людиноцентричність — як про нову норму, нову етику, нову точку фокусу. І хоча цей термін часто вживають і щодо моєї діяльності, я щоразу відчуваю: йдеться не зовсім про те.

Бо для мене в центрі не людина як така, а те, що нас — як людей — об’єднує. А що між нами? Цінності. Зв’язок. Ставлення — до справи, до іншого, до світу. Відповідальність. Сенс. Не я в центрі, і не ти. А між нами. Те, що більше нас, що може нас об’єднати. Звичайно, людина є важливою — як центр змін, як творчий початок. Але те, як вона проявляється у ставленні до справи, до інших, у співтворенні — говорить більше про неї навіть без слів.

Тож те, що я плекаю в сферах, за які відповідаю, — це не просто турбота, не сервіс, не «гуманна стратегія». Це середовище співбуття, в якому кожен може зустріти себе, інших, світ з його викликами, випробуваннями — і в цій зустрічі творити гідне життя у спільній дії.

Для мене це є просторами довіри й сенсу. Це місця, де діють не інструкції, а інтуїція глибинного спільного. Де бізнес — це не тільки про «як заробити», а і про «як бути», і бути справжнім, відповідально, у присутності. Не виключаючи одне одного, а в поєднанні, цілісно. Це завжди балансування.

Про чесність і гідність бути в часи втрати

Війна ще гостріше підсвітила цю реальність. Вона посягає на гідність людини, змушує зустрічатися з темними сторонами — страхом, небезпекою, боротьбою за виживання. І в ці моменти перевіряється як стратегія, так і людяність одночасно. Коли постає вибір між гідністю та вірністю або ж матеріальними гарантіями й комфортом, не всі обирають перше.

Для власника бізнесу це не лише організаційний, а й екзистенційний виклик: залишатися у правді, вірності, ясності, не змушуючи інших робити те саме. Знову ж — тонке балансування між метою бізнесу і людяністю. Простір співбуття зараз дуже живий, і мені здається, він проходить через природне самоочищення. Це болючий, але неминучий процес. Завжди про свободу вибору, про довіру, про відповідальність: кожна людина — у своєму процесі. Іноді цей процес означає розставання.

Свої приходять тоді, коли прощаєшся

Вірність власному баченню — це не авторитарність, а гідність. Це вміння не тримати тих, хто вже не відчуває резонансу, навіть якщо ви пройшли великий шлях разом. Це боляче — але чесно. Бо лише поруч із людьми, які поділяють твоє бачення, можна будувати майбутнє. На інше просто не вистачає ресурсу — даремне розпорошення.

Але що цікаво: щойно хтось іде, приходять інші — ті, хто відповідає на запит і резонує з ціннісним ядром. Це завжди про довіру процесу: дозволяти людині робити свій вибір і з вдячністю приймати розставання. А коли з’являється «своя зграя», яка розуміє з півслова, яка у викликах бачить не кінець, а можливість зростання, — це найбільша радість.

Конкретні практики співбуття

Це не складно. Це — відкритість у спілкуванні, де можна говорити прямо, не прикриваючись маніпуляцією. Це — відкриті кола, де звучать не лише робочі питання, а й внутрішні процеси. Це — бачення людини в її цілісності, а не лише як виконавця ролі.

Лише тоді народжується спільність, яка витримує напругу, кризи та невизначеність. Бо вона побудована не лише на контракті, а й на довірі та резонансі.

Мотивація, що зростає зсередини

У часи, коли світ ламається, мотивація не приходить зовні. Це не про бонуси чи корпоративи, а про можливість залишатися собою і відчувати: мене чують, я цінний, я можу. Саме відчувати.

Без цього всередині залишається діра — невгамовний голод, який не заповниш зовнішніми речами. Це не підробиш. Ні бонус, ні похвала, ні регламент не замінять цього. Хоча це, безперечно, важлива матеріальна складова. Тримає — сенс. Тримає — внутрішня правда. Тримає — відчуття радості: я там, де маю бути.

Моє правило — починати з себе. Слухати внутрішню тишу, питати себе: «Навіщо я це роблю? У чому суть цього моменту?». Бо інколи я теж втрачаю орієнтир. І не завжди знаю, як буде краще. Але завжди відчуваю, де справжнє.

А коли стає ясно самому власнику — навколо теж починає розвиднюватися. І коли я дію зі стану цієї ясності — виникає поле спільне, в якому кожен знаходить своє. Хтось — точку опори, хтось — вікно до себе, хтось — рішення. Це завжди дивовижно, як воно працює.

Ось, чому бути власником бізнесу сьогодні — це поєднувати структуру й довіру, процеси й людський вимір. Так, бізнес існує для прибутку, але якщо немає «між нами» клею довіри, натхнення, культури поваги і гідності — довгої історії не вийде. Це лише питання часу, бо немає зв’язку з джерелом, немає гравітації для реалізації.

Економіка довіри та цінностей

Для мене важливо, щоб у кожному проєкті був цей людський вимір. Саме тому і саме так існують видавництво «Колесо Життя», платформа «Людина Дивосвіт», форум «Освіта Дивосвіту».

Це не лише бізнес, а простір для сенсів, середовище, яке формує суспільство. І водночас — дзеркало для мене особисто: дивитися на результати й запитувати себе, чи відповідають вони моїм цінностям і яке благо ми створюємо. Це завжди про відповідальність: перед працівниками, перед клієнтами, перед суспільством. Бізнес, що ігнорує цей вимір, може бути прибутковим короткий час, але він ніколи не стане довговічним.

Мій досвід підказує, що бізнес-технології, особливо маркетингові, позбавлені чутливості до людського, більше не працюють. Люди миттєво відчувають маніпуляцію й не прощають фальші. Єдиний можливий шлях — бути справжніми. Ділитися тим, що для тебе цінно, і завжди знаходяться ті, кому це відгукується.

Це і є стратегічна перевага бізнесу співбуття — він створює довіру, а довіра перетворюється на ресурс творчих реалізацій, створення альтернативних історій. Я бачу це як глобальний рух в оновленні бізнесу. На ньому будується нова економіка — економіка довіри й цінностей, у центрі якої стоїть співбуття.

І бізнес у ньому стає не лише інструментом створення матеріальних благ, а й простором зустрічей, спільних ідей, проєктів, культури цінностей. Це нова етика. Це нова глибина. І саме на неї сьогодні відповідає світ.