«Творчість лікує»: як Марина Тітаренко після втрати дому створила майстерню авторських принтів у Львові

Після повномасштабного вторгнення Марина Тітаренко втратила дім, звичне життя та бізнес, який розвивала у Лисичанську понад двадцять років. Тепер разом із донькою Марією вона розвиває у Львові бренд авторських принтів «Дивна птаха», що виріс із кількох чашок та сторінки в Instagram до співпраці з львівськими брендами, туристичними крамницями й маркетплейсами. Вона розповідає нашому виданню про втрату дому, силу творчості і та віднайдення опори в житті через власну справу.

Навіть після обстрілів людям хотілося свята

«Близько двадцяти років я займалася підприємництвом у сфері аеродизайну в Лисичанську. Ми прикрашали великі події, свята, відкриття магазинів, корпоративи. У торговому центрі «Лимон» тоді працювали два наші магазини з товарами для свят.

Ще у 2014 році ми вже пережили вимушений переїзд. Тоді через бойові дії виїхали до Києва й відкрили там невеликий бізнес в тій ж сфері на власні заощадження. Ми не знали слова «релокація», просто розуміли, що треба працювати далі. Коли Лисичанськ звільнили, люди почали телефонувати й запитувати, коли ми повернемося.

Я була здивована, бо місто тільки пережило обстріли, навколо було багато руйнувань, а люди телефонували й питали: «Коли відкриється магазин? Можна сердечка купити?», — згадує Марія Тітаренко.

Ми з донькою просто поїхали в ніч

Ми — сім’я військовослужбовця, тому певне напруження відчувалося ще до 24 лютого. Чоловік уже перебував на казарменому режимі, але я все одно не вірила, що почнеться повномасштабна війна.

О четвертій ранку він подзвонив і сказав: «Почалася війна». Коли я підійшла до вікна, то побачила, як люди кудись біжать, їдуть машини, почалися вибухи. Це було ніби якийсь сюжет із бойовика. Вже наступного дня я зрозуміла, що треба виїжджати. Ми з донькою взяли кота, сіли в машину й поїхали в ніч. Нічого з дому не брали. Бо що ти візьмеш?

Це був наш тимчасовий, але дім

Спочатку ми виїхали до Дніпропетровської області та пожили близько три місяці на орендованій квартирі, а згодом переїхали до Львова. Чоловіка тимчасово перевели неподалік міста, тому ми вирішили залишитися тут.

Коли ми виїжджали з дому, у нас було буквально два костюми. Не було навіть футболок. Довелося купувати все, від постелі до ложок. Першу квартиру у Львові ми знайшли дуже швидко, бо часу на пошуки не було. Це була маленька квартира в Залізничному районі, десь тринадцять квадратних метрів. Коли ми приїхали, Марія заплакала. Вона була старенька, дуже маленька. Але це був наш дім. Тимчасовий, але дім.

До Львова ми адаптувалися досить швидко. Ми й раніше часто сюди приїжджали, коли поверталися з Карпат. Заїжджали випити кави, купити якусь хендмейд-іграшку чи сувенір. Тому місто було для нас знайомим.

Коли ти опиняєшся без дому, роботи та звичного життя, то розумієш, що треба рухатися далі й шукати нові ідеї. Марія закінчила Академію дизайну та мистецтв і завжди багато малювала. Але в Дніпрі їй було не до творчості — це був дуже важкий період. Проте  у Львові вона знову почала творити нові роботи. І тоді я сказала: «Ти малюєш — давай купимо принтер, відкриємо сторінку в Інстаграмі і спробуємо створити щось своє». Так ми й почали. Поступово творча майстерня стала для нас не просто новою справою, а способом повернутися до нормального життя й створювати щось позитивне навіть під час війни.

Логотип сови народився випадково

У Львові є Домівка врятованих тварин, і там живуть сови. Вони такі різні, загадкові й красиві, що нас одразу зачепили. Марія тоді відмалювала сову для нашого логотипа. Спочатку вона була в шапочці, більш кумедна, а потім стала серйознішою. Так і з’явилася назва “Дивна птаха”.

Першою нашою колекцією стала серія “Українська душа, українська сила”. Це були образи українки й українця, які тримають серце. Мабуть, уже тоді в наших роботах з’явилася тема підтримки та внутрішньої сили, яка була такою важливою для всіх нас у 2022 році.

Усе довелося вчити заново

Ми одразу вирішили працювати онлайн. Перше обладнання купували за власні кошти, самі вели сторінку в Інстаграмі і поступово розбиралися, як усе працює.

Раніше в мене були наймані працівники. Я займалася організацією, закупівлями, перемовинами. А тут усе довелося вчити заново. Онлайн — це зовсім інша історія. Ти не бачиш свою аудиторію і маєш якось до неї достукатися.Я пішла вчитися SMM, Photoshop, маркетингу. Було складно. Я плакала, бо нічого не розуміла в Photoshop, але навчилася. Коли в Марії бувають моменти вигорання, я можу взяти частину творчої роботи на себе. Малюю і роблю колажі.

“У Львові в мене взагалі не було знайомих“

Коли ми приїхали до Львова, у мене тут взагалі нікого не було. Я почала волонтерити в Caritas, відвідувати “Вона Хаб”, знайомитися з людьми. Саме так поступово з’явилися нові контакти, а потім і нові можливості. Ми почали брати участь у грантових програмах. Спочатку виграли грант від «Жіночих перспектив» у розмірі 40 тисяч гривень, а згодом — 300 тисяч гривень від міської програми підтримки бізнесу. Завдяки цьому змогли купити нові ноутбук, комп’ютер, плотери та обладнання для друку. Для нас це була важлива підтримка на старті.

Але мені досі не вистачає саме професійного середовища у сфері поліграфії. Якщо з творчими людьми чи підприємцями у Львові познайомитися нескладно, то людей саме з друкарської сфери знайти важче, з ким можна обмінюватись досвідом. Більшість знань про програми, сайти, просування, обладнання я шукала самостійно.Напевно, 90% того, що я сьогодні вмію у своєму бізнесі, — це результат власного розвитку вже тут, у Львові, довелося багато чого вчити з нуля.

“Я просто підійшла й показала наші чашки власнику“

Сьогодні ми створюємо чашки, листівки, шопери, подушки, скляний посуд, термоси та інші вироби з авторськими принтами. Продаємо їх через Інстаграм, Prom.ua, власний інтернет-магазин, туристичні крамниці та партнерські простори у Львові. Також працюємо з корпоративними замовленнями для компаній і виробництв.

Одного разу я просто підійшла до власника кав’ярні неподалік дому й показала наші чашки. Він подивився й сказав: “Дуже класні, приносьте”. Так ми почали співпрацювати, коли я тільки заснувала бренд. Наші вироби продавалися там до самого закриття закладу в 2026 році. Мені здається, якби вона не зачинилася, ми б і далі працювали разом. 

Співпраця народжується через спільні цінності

Сьогодні ми співпрацюємо з іншими локальними брендами. Наприклад, із львівським брендом Marpache, який створює хустинки-паше з авторськими ілюстраціями, та з брендом “Путря”, що займається в’язанням і макраме. Разом робимо спільні колекції аксесуарів і шоперів для ярмарків та різних локальних подій.

Такі співпраці народжуються дуже природно. Ніхто спеціально нікого не шукає. Люди просто знаходять одне одного через спільні цінності, творчість і бажання створювати щось красиве. Ми ніби опиняємося на одній хвилі.

У бізнесі завжди є сезонність: активні та більш спокійні  періоди продажів. Тому я завжди намагаюся мати фонд розвитку, який допомагає пережити такі моменти, закупити продукцію та продовжувати працювати

Львів навчив нас шукати власний стиль

Коли в нас стається творчий спад, ми їдемо в гори. Можемо два дні ходити, підніматися на вершини, втомитися, а потім повернутися додому вже з новими ідеями.

Дуже багато натхнення нам дає і сам Львів. Місцевий ринок дуже креативний, тому тут постійно хочеться шукати нові рішення і формувати власний стиль. Ми любимо гуляти не лише центром, а й маленькими вуличками. Бачимо красивий балкон, старі двері чи цікаву деталь будинку — фотографуємо. А потім із цього може народитися листівка чи нова серія робіт. 

“Ми хочемо вносити українську культуру в повсякденність“

Нещодавно ми з Марією побували на виставці «Він:Тарас Шевченко» в арт-галереї Zenyk. Ми вийшли звідти під сильними враженнями. Після цього в мене одразу народилася ідея створити тематичну колекцію з крилатими фразами українських діячів. 

Мені захотілося, щоб люди бачили українську культуру не лише у шкільних підручниках. Щоб слова Шевченка, Франка чи інших наших митців були поруч і в повсякденному житті — на чашках, листівках, шоперах. Ми хочемо вносити українську культуру в повсякденність.

Зараз дуже багато схожих товарів, тому важливо знайти ідею, яка справді відгукнеться людям. Наші принти народжуються з життя — із теплих, смішних чи зворушливих моментів, які хочеться зберегти або подарувати близьким.

Творчий процес лікує

Найстрашніше — коли день чи два немає зв’язку. А потім бачиш, що повідомлення прочитане, і ніби знову починаєш жити. Це дуже важко пояснити людям, які з таким не стикалися. Мені здається, що творчий процес справді лікує. Навіть коли навколо страшно, ти все одно щось створюєш: малюєш, вигадуєш нові принти, працюєш над якимись ідеями, і це допомагає триматися.

Я сприймаю свою справу як бізнес, який можна розвивати й масштабувати. Але зараз ставлюся до цього обережно під час війни, тому поки зосереджуюся на стабільному розвитку того, що вже вдалося створити. Наразі експериментую з техніками, щоб запустити серію футболок.

Коли потрапляєш у нове місто, не треба одразу його критикувати. Треба його вивчити, зрозуміти людей, увійти в гармонію з цим місцем. Для мене життя — це постійний пошук нових можливостей і сенсів. Мене надихають люди, які поруч зі мною. Саме завдяки їхній підтримці та обміну ідеями мені вдається не вигорати.