Рік серед пінгвінів: полярниця й біологиня з Рівненщини Тетяна Баглай про зимівлю в Антарктиці

Тетяна Баглай — біологиня, полярниця з міста Здолбунів, що на Рівненщині, у складі 29 антарктичної експедиції провела рік на станції “Академік Вернадський”. З 11 березня 2024 року до 4 квітня 2025-го на острові Галіндез вона, одна з 14 зимівників, досліджувала морське життя. Про враження від українського прапора на пірсі станції, зустріч із пінгвінами та китами, протоку Дрейка та інші моменти вона розповіла Суспільному, а ми ділимося.

“Це зазвичай досить така кропітка робота: ти збираєш свої навички, вміння, якусь фаховість. Ти проходиш дуже багато різних етапів відбору, і тільки після цього ти стаєш частиною команди, яка їде в експедицію”, — розповіла біологиня нашим колегам. Вона хотіла поїхати на Галапагоські острови, допомагати рятувати на межі зникнення місцевих черепах: “З Галапагосами якось свого часу не склалося, а за нашою антарктичною місією стежу давно. Завжди було бажання долучитися, але була якась невпевненість у тому чи я зможу. Після того, як я пройшла шлях захисту дисертації, він був складний і тернистий, я набралася сміливості і подала документи, вирішила, що мій час настав”.

До речі, в цій експедиції була рекордна кількість жінок — чотири: “Це дуже приємно, що дають можливість кожному, і неважливо, якої ти статі, якщо ти можеш виконувати роботу — ти її виконуєш”, — зазначила пані Тетяна.

ШЛЯХ ДО СТАНЦІЇ
“АКАДЕМІКА ВЕРНАДСЬКОГО”
І ПРОТОКУ ДРЕЙКА

Подорож до станції “Академіка Вернадського” була складною, оскільки в Україні триває повномасштабне вторгнення і літаки не літають. “Найскладніший шлях — автобусом з Києва до Варшави. Ось він, мабуть, був найважчим відтинком часу і подорожі. Далі ми літаком летіли до Парижу, а звідти літаком через Атлантику до столиці Чилі — Сантьяго. Зі Сантьяго ми летіли три години, бо Чилі така досить довга країна, до південного порту, міста Пунта-Аренас. Вже звідти ми зійшли на наше науково-дослідне судно “Ноосфера” — криголам. Вже криголамом через протоку Дрейка, через Магеланову протоку ми йшли безпосередньо до Антарктики і до нашого острова, до нашої станції”, — пояснила біологиня.

Учасниця 29 Української антарктичної експедиції розповіла про враження від протоки Дрейка: “Це дійсно цікаве місце в морі, це одна з найбільших проток, вона дійсно штормова, але нам невимовно пощастило, бо ми всі жартували, і капітан судна жартував, що ми, як по автобану пройшли — в нас не було шторму”. Тетяна Баглай додала, що під час повернення назад через протоку Дрейка штормило, хитало судно, проте усе було добре.

ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ ВІД АРКТИКИ, ОБОВ’ЯЗКИ НА СТАНЦІЇ І ВІЛЬНИЙ ЧАС

“Перші враження — це просто біля пірса українською мовою написано “Слава Україні”, і це було дуже приємно. Звичайно, 28 експедиція нас зустрічала, бо вони вже пробули рік на станції, їм теж хотілося додому, і тут приїжджає зміна, вже можна передавати станцію і готуватися до відбуття додому. Тому це насамперед люди й наш український прапор, який так далеко вже після стількох днів дороги знову майорить на щоглах”, — розповіла полярниця.

Вона довго не могла повірити, що перебуває на острові Галіндез: “Я думала — невже мені все це сниться або це якась паралельна реальність. І, напевне, я включилася дуже швидко в те, щоб перейняти роботу, продовжувати дослідження, які почалися ще до мене, щоб їх виконувати якісно”.

На станції дослідниця брала проби та зразки планктону, здійснювала первинну обробку, проводила хімічний аналіз води у моніторингових точках, проводила спектрофотометричне визначення хлорофілу. З-поміж іншого налаштовувала обладнання, що було розташоване на островах, яке моніторить мікрокліматичні умови, де проростають рослини в Антарктиці.

Тетяна Баглай розповіла і про вільний час — зазвичай у суботу після вечері усі збиралися у барі, аби поспілкуватися: “Хтось грав у більярд, хтось у дартс, хтось крутив вінілові платівки на програвачі. Приємно послухати. Хтось грався в нарди, хтось — в шахи. Іноді, коли компанія збиралася більша, ми грали в “UNO” чи “Мафію”. Тому це теж дуже важливо, такі моменти, коли ви проводите разом якийсь вільний час, об’єднують. Це можливість поспілкуватися, вирішити якісь питання”.

ПРО ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ ТА ДЕНЬ І НІЧ НА ПОЛЮСІ

Тетяна Баглай розповіла, що метеорологи здійснюють спостереження та подають інформацію: “Відповідно до цього, ми можемо судити, що за період від 1947 року до нашого часу середньорічна температура в районі нашої станції зросла на чотири градуси. Це колосальні цифри. Якщо раніше це було мінус три і лід тримався, зараз це може бути плюс один, і він тане. Це перша і найпростіша ознака і підтвердження, що глобальне потепління існує, ми його спостерігаємо вже зараз у реальному часі — і це жахливо. Якщо порівняти, Україна на станції вже 30 років, 30 експедиція зараз зимує, і за 30 років від першої експедиції і до нас, до 29 експедиції — тих льодовиків, які були, вже немає. Коли ти переглядаєш фотографії від перших експедицій — цих місць уже немає, вони просто розтанули”.

Біологиня зауважила, що станція, на якій вона перебувала, не розташована за полярним колом, тому там немає класичної полярної ночі чи полярного дня.

“Наприклад, зараз взимку сонце підіймається над горизонтом вдень, але просто зовсім трішечки. Це приблизно три з половиною-чотири години на день у тебе є денне світло, це, звичайно, дуже мало. В цей час ти намагаєшся максимально зробити вуличної роботи на виходах у морі, щоб захопити цього світлового часу, а далі вже працюєш у лабораторії”, — пояснила полярниця.

Вона також додала: “Влітку формально сонце теж сідає за горизонт, але зовсім на трішки, тому не скажу, що буває геть темна ніч. В мене одного разу був випадок, коли я поїхала на острів, мене висадили, я там працювала і розумію: “Ой, щось я вже їсти хочу, певне, на станції вже вечеря”, але я дивлюся на годинник, а там 23:30. Сонце так високо, а я думала, що це зараз період тільки вечері, близько 19:00 — запрацювалася. Тому так, відчуття часу й дня буває іншим. У когось можуть виникати проблеми зі сном, в мене сон міцний, і оскільки сну буває мало, я сплю в будь-яких умовах, і мені ні світло, ні шум не заважає”.

ПРО ХАРЧУВАННЯ НА СТАНЦІЇ І ЗВ’ЯЗОК ЗІ СВІТОМ

На станції, зазначила Тетяна, є кухар Назар, який намагався готувати домашні страви: “Продукти переважно чилійські або з Південно-Африканської Республіки доставляються на станцію. На жаль, зараз “Ноосфера” не може зайти ні в порт Одеси, ні взагалі в Чорне море для того, щоб привезти якісь українські продукти, тому ми працюємо з тим, що є. Найшвидше закінчуються свіжі овочі та фрукти. Також велику частину з них ми мусимо переробити, бо вони не можуть довго зберігатися”, — пояснила вона. Дослідниця зауважила, що за час перебування на станції скучила за зеленим салатом та свіжими овочами.

“Інтернет там — це складна річ. Оскільки був інтернет від “Inmarsat”, він був дуже дорогий, і насамперед використовувався на подачу наукових даних, бо першочергово станція наукова, а для особистих та персональних цілей виділяли годину на тиждень. Ти міг їх використати за годину, а міг потроху розтягувати по дню на весь тиждень”, — пояснила біологиня.

Вона зазначила, що наразі ситуація з інтернетом покращилася, оскільки використовують “Starlink”: “Але ви повинні розуміти, що в Південній півкулі менше супутників, відповідно “Starlink” працює гірше, ніж в Україні, але він працює. Ще дуже залежить від погоди: коли засипає снігом і вітряно — зв’язок теж погіршується. Я завжди жартувала, що в нас на станції конфліктів немає, тому що у нас є інтернет, і коли треба — кожен пішов до свого кута: хтось з рідними поспілкувався, хтось продовжував викладати, хтось продовжував вести свої проєкти в Україні. Це теж дуже класно, бо ти не відчуваєш ізоляції і відірваності від загального світу, тому зараз з цим простіше”.

ПРО ТВАРИН, ЯКИХ ВДАЛОСЯ ПОБАЧИТИ

Тетяна Баглай зауважила, що серед тварин, яких не побачиш в Північній півкулі, були пінгвіни. Поблизу станції найчастіше можна зустріти пінгвінів трьох видів: пінгвіни Дженту, або віслюкоподібні, пінгвіни Аделі і пінгвіни Чінстрапе.

“Нам пощастило — до нас на станцію на декілька днів завітав у гості імператорський пінгвін — це була молода особина, ювенільна. Він трішки перепочив, бо в період дозрівання, дорослішання вони часом відбиваються від своєї групи, щоб трішки дослідити світ, а потім повертаються”, — зауважила полярниця.

Вона додала, що раніше станцію називали “Аделі Хаус”, тому що на островах поруч було дуже багато колоній пінгвінів Аделі — антарктичних пінгвінів, які люблять холод.

“Зараз станцію і острів біля неї активно заполонили своїм гніздуванням пінгвіни Дженту — це пінгвіни субантарктичні, вони більш теплолюбні. І якщо за часів Британії не було жодного гнізда пінгвінів Дженту на острові Галіндез, де знаходиться наша станція, то зараз ми маємо до чотири-п’ять тисяч особин, які мають свої гнізда на території острова”, — ствердила біологиня.

Вона зауважила, що іноді пінгвіни заважають: “Тому що є певні обмеження: ми не наближаємося до тварин, ми не порушуємо їхній спокій, ми взагалі не торкаємося — це заборонено. Єдині нюанси — це в біологів можуть бути дозволи на те, щоб наблизитись трішки ближче, відібрати гніздовий матеріал, це теж один з об’єктів, які досліджуються на станції, або відібрати певні проби”.

“Мені дуже подобаються синьоокі баклани, вони настільки гарні птахи, гарні гнізда будують, і вони пірнають дуже глибоко. Ссавці — починаючи від китів і закінчуючи косатками. Косатку я бачила здалеку, на жаль, зблизька мені не вдалося роздивитися, але за харчуванням китів спостерігати — це щось неймовірне. Це величезні тварини, які розміром більші за той невеличкий човен, на якому ти серед моря ходиш. І ти розумієш, що якщо цей кит захоче або буде необережним, він тебе зачепить, і ти можеш перевернутися, але це дуже цікаво спостерігати”, — розповіла вона.

Дослідниця також зазначила, що спостерігала за народженням тюленів Ведделла: “Вони саме народжують своїх цуценят неподалік нашої станції. Це теж входить в обов’язки біологів: спостерігати за ними, відбирати проби плаценти після народження. Коли ти спостерігаєш як вони народжуються, як вони швидко ростуть на маминому молоці — це теж дуже цікаво”.

ЯКІ РЕЧІ НЕ СЛІД БРАТИ НА СТАНЦІЮ

Абсолютно непотрібна річ на станції, вважає Тетяна, це парфуми: “Закриті приміщення, звичайно, якась вентиляція є, але це скляні банки, які важкі й займають простір”. Зізнається, що прорахувалася: “Мені було недостатньо футболок, звичайних тенісок, яких можна було б взяти. Ось мені трішки не вистачило. Тому я попросила, коли їхала частина сезонного загону, і вони мені привезли з собою ще декілька футболок. У когось не вистачало шкарпеток, вони протиралися набагато швидше, ніж очікувалось”.

Вона додала, що речі слід підбирати згідно з індивідуальними потребами: “Я, наприклад, знаючи, що в мене буде дуже багато виходів у море, по островах, купила собі додатково черевики. Нас забезпечують черевиками типу берців — зимові, доволі теплі, і забезпечують черевиками типу гумових, такі на піні, які тепліші. Але я дуже рада, що я собі ще одні такі гумові-пінові черевики купила, тому що ті, що видали — пробилися. Плюс це дійсно основне взуття для полярника, такі пінові черевики, бо в берцівках ти там особливо не походиш, а ось гумові черевики — це те, що треба”, — пояснила вона.

МОМЕНТИ, ЯКІ НАЙБІЛЬШЕ ЗАПАМ’ЯТАЛИСЯ

Одним із пам’ятних моментів для пані Тетяни стала перша нічна вилазка на купол: “Коли була майже ясна погода, і це був квітень, ми тільки починали зимувати самостійно — уже попередня зимівка поїхала. Ми вирішили подивитися на зоряне небо у Південній півкулі. Бо Південний Хрест побачити — це була моя мрія з уроків географії ще з дитинства. А тут ти, дійсно, за іншою частиною екватора, і знайти його й подивитися було важко, весело й цікаво”.

Біологиня згадує: “Ми тоді з колегами пішли на купол. Тому що біля станції дуже багато світла, й ти не побачиш небо, а купол — це та частина острова, яка вкрита льодовиком. Там немає такого освітлення і можна роздивитися небо. Ось шукали, але насправді хмарки находили. Вночі дістатися того місця з ліхтариками було, напевно, одне з найяскравіших вражень, бо це було вперше”.

Тетяна Баглай зауважила, що зимівка для неї пройшла швидко: “Навіть не відчувалося, що час пакувати речі. Ніби ж я їх ще тільки нещодавно розпаковувала. В принципі, мені було досить легко на станції. Комфортно. Хочеться ще. Звичайно, це не від мене залежить, але чесно — хочу стати учасницею ще якоїсь майбутньої експедиції. Зараз готую документи і подаю на конкурс до 31 експедиції, а чи пройду, чи не пройду — буде видно в майбутньому”.

Тетяна Баглай зазначила, що будь-яку науку треба популяризувати: “Іноді для того, щоб підтвердити якусь гіпотезу — треба роки, іноді століття. Іноді, щоб згодом знайти практичне застосування, цьому треба ще 100 років. Тому треба розуміти, що без науки не буде жодного прогресу. Популяризувати, показувати для того, щоб збільшувати розуміння в населення, у звичайних людей, які насправді тільки користуються благами, які наука для них здобуває. І треба розуміння, чому бюджетні гроші йдуть на Національну академію наук України, а з неї — на інші інститути”, — розповіла вона.

Подобаються наші новини? Підтримайте нас донатом! Клікніть тут: https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate і зарахуйте будь-яку суму на каву авторкам, а ми під цю каву напишемо нові цікаві статті. Також нагадуємо, що ми є в інстаграмі й телеграмі. Дякуємо, що нас читаєте!