УКRАЇNKИ: проєкт про історію та мистецтво українок Америки

Проєкт «УКRАЇNKИ» — унікальний і багатоскладовий. Він розповідає про сильних духом і талановитих жінок, які вибрали залишатися українками в еміграції, далеко за межами батьківщини. Експозиція, яку до кінця вересня 2025 року можна оглянути у Музеї української діаспори, присвячена союзянкам – членкиням Союзу Українок Америки (СУА), які плекають національні традиції, єднаються навколо підтримки України та виявляють українські культурні гени у мистецькій творчості. 

Виставка є жестом поваги і подяки  українкам Америки за їхню невтомну допомогу історичній батьківщині упродовж століття і тепер, під час російсько-української війни, що триває. Аналогів такого проєкту в Україні ще не було. 

Розповісти про нього докладніше ми попросили кураторку виставки «УКRАЇNКИ», мистецтвознавицю, в.о. генеральної директорки Національного музею «Київська картинна галерея»  Оксану Підсуху…

ЯК СТВОРЮВАВСЯ
ПРОЄКТ «УКRАЇNKИ»

У 2024 році  Музей української діаспори та Союз Українок Америки вирішили організувати виставку в столиці України до 100-річчя цієї шанованої діаспорної інституції. Київські музейниці та союзянки з різних міст США згуртувалися в команду, аби розповісти про кілька генерацій українок за океаном, які боролися й продовжують боротися за незалежність батьківщини, її міжнародне визнання та збереження національної культури.  

З берегів Антлантики до берегів Дніпра вирушили посилки з рідкісними виданнями, світлинами та документами, що висвітлюють важливі етапи розвитку та визначні здобутки діяльності Союзу Українок Америки. В процесі обговорення проєкту виник ще амбітніший задум — зібрати колекцію творів мистецтва відомих сучасних українсько-американських художниць, які погодяться передати свої роботи до колекції українського музею, та представити їх на виставці поруч із рідкісними історичними артефактами. 

Голова СУА Надія Павленко, Голова референтури з питань культури СУА Оксана Пясецька, мистецтвознавиця та колишня директорка Українського музею в Нью-Йорку Марія Шуст, спільно зі мною та директоркою Музею української діаспори Ганною Лексіною, здійснили масштабну дослідницько-пошукову роботу та налагодили контакти між київською музейною інституцією й цілою плеядою сучасних українсько-американських художниць.

Результатом зусиль стала колекція з тринадцяти творів живопису, графіки та скульптури тринадцяти авторок, яка була відправлена в Україну зі США. Це стало рідкісним, якщо не унікальним актом дарування мистецької збірки Україні з-за кордону під час повномасштабної війни.

Урочисте відкриття історико-мистецького проєкту відбулося 10 липня за участю двох учасниць виставки — художниць Ольги Рондяк та Юлії Ґасіо, а також Голови СУА Наталії Павленко, яка долучилася онлайн. 

СОЮЗ УКРАЇНОК АМЕРИКИ.
СТО РОКІВ ІЗ УКРАЇНОЮ

Історія  Союзу Українок Америки постає на виставці зі старих фотографій, буклетів та сторінок видання «Наше життя», яке СУА видає з 1944 року й до сьогодні.

Ідея створення організації виникла у колі окремих жіночих товариств та в середовищі активних діячок української діаспори  як от Ганни Чикаленко-Келлер, Олени Лотоцької та Юлії Яреми у далекому 1925 році в Нью-Йорку. Наразі це найбільша та найстаріша з діючих українських жіночих організацій в США. Рівно через сто років після створення СУА об’єднує понад 1700 членкинь у 14 штатах США та 63 осередках, й продовжує виконувати свою місію, закладену попередніми поколіннями союзянок, а саме зберігати українську ідентичність в екзилі та допомагати Україні. 

З перших днів свого існування союзянки віддано підтримували Україну в її найтяжчих історичних випробуваннях. У 1930-ті роки українські американки консолідували значні фінансові та організаційні ресурси задля поширення правди про Голодомор та підтримки постраждалих. Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році СУА активно інформував світ про катастрофу та заснував Фонд допомоги дітям Чорнобиля. 

У період бездержавності України союзянки докладали чимало зусиль, аби голос їхнього поневоленого народу був почутий на заході. Вони долучилися до організації однієї з найгучніших міжнародних культурних акцій української діаспори — створення Українського Павільйону на Всесвітній Виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. СУА оскаржував репресії проти українських жінок за залізною завісою у Міжнародному трибуналі  «Злочини проти жінок» в Брюсселі та підтримував дисидентів.

Жінки-емігрантки добре усвідомлювали загрозу українській мові та культурі в совецькій Україні, тож плекали національну культуру та мистецтво за океаном. Особливо помітну роль у підтримці українського образотворчого мистецтва в США відіграв 64-ий відділ СУА в Нью-Йорку, який влаштовував щорічні виставки жінок-мисткинь. Кульмінацією культурної праці союзянок став заснований СУА в 1976 році Український музей у Нью-Йорку — один із найпотужніших центрів українського мистецтва в світі. 

Після відновлення Україною незалежності СУА спрямував свої основні зусилля на зміцнення держави та реалізацію соціальних і культурних ініціатив на історичній батьківщині. Союзянки підтримують талановиту молодь, опікуються сиротами та знедоленими.

Після початку російсько-української війни у 2014 році та повномасштабного вторгнення у 2022 році СУА став надійним жіночим тилом для захисників українського суверенітету: організація здійснює проєкти підтримки пораненим військовим, родинам загиблих героїв, постійно надсилає до України гуманітарну та медичну допомогу.

ПРОЙТИ
КРІЗЬ ВОГОНЬ

Історії українок  в еміграції — це історії про вимушену втрату дому та дорогу у невідомість, сум і ностальгію, розрив зв’язків та вкорінення на новому місці. Це також історії про збережені життя, уникнення загибелі і репресій,  реалізацію мрій, і, врешті, повернення на батьківщину.

Виставка «УКRАЇNKИ» розповідає про двох відомих українсько-американських мисткинь третьої хвилі еміграції — Катерину Кричевську-Росандіч та Людмилу Морозову, які пройшли складними дорогами еміграції  крізь вогонь Другої світової війни та залишилися вірними собі. Їх єднає любов до рідного Києва, перебування в Ді-Пі таборах для переміщених осіб та Америка, яка стала для них другою домівкою. Втікачки від совєцької тоталітарної системи, вони вирушили в еміграцію, аби вижити й здобути творчу свободу.

Обидві брали постійну участь у виставках Союзу Українок Америки в різних містах США, а після відновлення Україною незалежності подарували батьківщині сотні творів мистецтва. 

На виставці представлено збірку акварельних краєвидів роботи Катерини Кричевської-Росандіч, у яких  вона змальовує красу навколишнього світу, відтворює атмосферу заокеанських міст, а також передає свої враження від Києва, який вона відвідала після довгої розлуки у 1993 році. Її пейзажі — легкі й наповнені повітрям, поетичні й «безхмарні». Вони уособлюють радість післявоєнного життя, фіксують найтонші порухи природи, вписують людину в гармонійний навколишній світ.

Творчість Людмили Морозової постає в експозиції через низку жіночих портретів, створених художницею в США. Її героїні — підкреслено жіночні, романтичні й елегантні, написані немовби поза часом. Художниця імпресіоністичного спрямування, Морозова надавала великого значення світлу, повітрю, кольоровим акцентам та яскравим аксесуарам, які заворожують, привертають погляд, створюють психологічну напругу. 

АДВОКАТКИ
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Тринадцять робіт живопису, графіки та скульптури, переданих до колекції Музею української діаспори сучасними українсько-американськими мисткинями, є особливо значущим розділом та здобутком виставки. Ці твори представлені в Україні вперше і, фактично, знайомлять широкий загал із їхніми авторками, які мешкають у різних куточках Північної Америки, але відчувають сильний емоційний зв’язок із історичною батьківщиною.

Серед них — твори-роздуми про українську історію, культуру та  російсько-українську війну Лідії Боднар-Балагутрак, Христини Кудрик, Юлії Пінкусевич та Ілони Сочинської.  Національну традицію та  символи осмислюють Мая Гаюк, Лідія Пясецька, Ольга Рондяк та Христина Сай. Образ представниці сучасного покоління українки-емігрантки постає у психологічному автопортреті Юлії Ґасіо. Широку палітру тем та стильових пошуків демонструють роботи Адріяни Генкелс, Марти Гірняк-Воєвідки, Інки Ессенгай та Ніни Климовської.

Попри відірваність від України та різний особистий досвід, у творчості художниць яскраво проступає глибинна українська традиція: у виборі тем, зверненні до народних ремесел, дослідженні візантійського іконопису та перегуках із традиційною кольоропластикою. Мисткині, які ніколи не були в Україні,   осмислюють своє коріння та діляться знанням, отриманим від батьків та діаспорної спільноти. Художниці, що пережили еміграцію, досліджують свій шлях і зміни, які відбулися з ними в часі та просторі.

Повномасштабна війна в Україні не лише навертає болючі спогади про те, що ми пережили в дитинстві, але й посилює необхідність бути щирими і голосними адвокатками української ідентичності культури, свободи і суверенності», — говорить художниця Лідія Пясецька. 

«Хоча ми й далеко і довго поза кордонами України, ми шануємо наших героїв-героїнь — тих, які були в нашій історії, і тих, які тепер так хоробро воюють за наш нарід», — зазначає Христина Кудрик.

«Як дитина біженців Другої світової війни, що народилася і виросла в США, я жила в двох культурах і прийняла обидві по-різному. На відміну від українців мого покоління, які жили під репресивним радянським режимом і зараз живуть у розірваній війною країні, я мала свободу досліджувати і ділитися своїм українським спадком. У своїй творчості я прагну поділитися своєю особливою культурною сумішшю і, роблячи це, торкнутися спільної сутності всього людства», — розмірковує Лідія Боднар-Балагутрак. «Україна для мене — це і спадщина, і надія, виткана з історії моєї родини та спрямована в її майбутнє», — додає Ольга Родняк.

УКРАЇНСЬКА
З АМЕРИКАНСЬКИМ АКЦЕНТОМ

Шукачки вільної землі та кращої долі. Політичні біженки. Втікачки від революцій та війн. 

Ті, хто розмовляють українською з американським акцентом. Й ті, хто вивчають рідну мову в еміграції або знають від бабусь лише кілька українських слів. 

Ті, хто колись прибули на континент на кораблях, взявши в дорогу найдорожче — вишиванку та Кобзар. Й ті, хто зійшли з трапу літака під час повномасштабного вторгнення — з надією повернутися додому після війни.

Уродженки Києва, Одеси, Харкова, Полтави, Львова та Донецька. Родом із Калуша й Умані, Рогатина й Стрия. 

Їх розділяють час, епохи, обставини й причини еміграції, професії та життєві долі. Але всіх об’єднує Україна.