Флейта була незмінним атрибутом концертних вечорів у стилі рококо при дворі Людовика ХV, супроводжувала французів у військові походи та відігравала значну роль у житті аристократичних салонів Парижа. Тож не дивно, що саме флейтова музика займала чільне місце у творчості французьких композиторів. Твори найяскравіших із них прозвучать 2 листопада у музичному салоні Національної філармонії в майстерному виконанні заслуженого артиста, флейтиста – Юрія Шутка, який грає на єдиній в Україні золотій флейті японської фірми «SANKYO» та є її обличчям в світі, й талановитої піаністки Анастасії Бикої. Про це докладно розповіла Олександра Шутко.

Гравці на флейті

Окрасою концерту «Le charme à la française (Французький шарм)» є сюїта «Гравці на флейті» Альберта Русселя, створена 1924 року, у так званий другий період творчості композитора, який після повернення з війни занурився у експерименти зі звуком та гармоніями. Пройшовши послідовно через вплив Вагнера і Франка й зацікавлення імпресіонізмом Дебюссі та екзотичним орієнталізмом, він захопився політональними творами Мійо, а завершив свій творчій шлях як найвизначніший неокласицист.

Сюїта Русселя складається з чотирьох частин, кожна з яких названа на честь відомих флейтистів в історії та літературі – бога природи в грецькій міфології Пана із панфлейтою в руках; щасливого пастуха з «Еклогу» Вергілія Тітіра, що грав на сопілці; індуїстського бога Крішни, котрий заворожував звуками флейти людей та тварин, а також головного героя популярного роману Анрі де Реньє «Грішна жінка» – месьє де ля Пежоді. Останній, будучи флейтистом, все ж більше полюбляв забави з жінками…

Окрім цього, Руссель кожну частину сюїти присвятив знаним флейтистам-сучасникам. Серед них, зокрема, і видатні професори Паризької консерваторії – Марсель Муаз та Гастон Бланкар

Попри оригінальність задуму композитора Русселя та популярність його сюїти «Гравці на флейті» у світі, в Україні її дуже рідко виконують. Виправити цю несправедливість вирішив флейтист Юрій Шутко, який ретельно ставиться до підбору виконавського репертуару. Тому в дуеті з яскравою вихованкою харківської піаністичної школи Анастасією Бикою виконає цю сюїту у програмі концерту.

Жінка-композитор

Концертіно для флейти та фортепіано композиторка Сесіль Шамінад написала 1902 року на замовлення для випускного екзамену Вищої Паризької консерваторії та присвятила професору класу флейти Полю Тафанелю. На той час жінці-композитору було складно торувати собі шлях до успіху. Із самого дитинства Шамінад зіткнулася із забороною батька навчатися музиці. Попри це, вже у 8 років вона зіграла частину своєї музики відомому композитору Жоржу Бізе і отримала схвальний відгук.

Свій перший концерт Шамінад дала у вісімнадцять. І з того часу її творчість як композитора набирала популярності. Вона писала в основному характерні пʼєси для фортепіано та салонні твори, які були видані ще за життя

Шамінад стала першою жінкою-композитором, яка отримала орден Почесного легіону. Попри це, у другій половині ХХ століття її твори мало виконували. І лише Концертіно для флейти та фортепіано, яке належить до найкращих зразків легкої салонної музики, отримало велику популярність. Відтак з’явилися авторські версії цього твору для флейти та фортепіано, а також його перекладення для флейти з оркестром.

Знакові сонати

Одним із найвідоміших флейтових творів є соната Франсіса Пуленка, яку він написав 1957 року на замовлення американської Бібліотеки Конгресу. Її автор, котрий обожнював писати вокальні твори, залюбки створював музику для духових інструментів, оскільки їхнє звучання подібне до людського голосу.

Сонату для флейти Пуленк написав у Каннах. Уперше її виконав корифей флейтового виконавства Жан Пʼєр Рампаль під акомпанемент композитора на фестивалі у Страсбурзі. Відтоді ця соната отримала величезний успіх й швидко набула поширення в США, Великобританії та інших країнах світу. Музичні критики схвально зустріли цей твір Пуленка, відзначаючи характерну для його музики «гіркувато-солодку грацію, дотепність, іронію та сентименти». І досі він є обов’язковим для виконання флейтистами.

Такої ж слави серед виконавців набула і соната для скрипки та фортепіано композитора та органіста Сезара Франка, який написав її 1886 року, коли йому виповнилося 63 роки. Це був весільний дарунок для 28-річного скрипаля Ежена Ізаї.

Соната принесла Франку небувалий успіх, який виявився запізнілим. Адже протягом шістдесяти років його творчість не мала великої популярності

Сьогодні – це найпопулярніший твір у репертуарі не лише скрипалів, а й віолончелістів (перекладення для цього інструменту схвалив сам С. Франк), а також флейтистів. У транскрипції для флейти та фортепіано звучання цієї сонати набуває надзвичайної ніжності та трепетної мелодійності.

У порівнянні з більшою частиною камерного репертуару соната Франка вирізняється складністю фортепіанної партії. Композитор, маючи від природи великі руки, наситив її фактуру потужними акордовими й октавними пасажами, з якими ефектно справляється піаністка Анастасія Бика.

«Загалом, програма концерту підібрана таким чином, щоби слухач, перебуваючи у найошатнішому укритті Києва – музичному салоні, міг подумки перенестися в минуле аристократичного Парижу та відпочити душею від жахливих подій сьогодення», – говорить флейтист Юрій Шутко.