23-річна Аліна Ступак з прикордонного Новгород-Сіверського району до повномасштабного вторгнення жила, як і її однолітки: навчалася у медичному коледжі, працювала моделлю, мріяла заробити якомога більше грошей. Але війна повністю змінила її світогляд. І тепер вона – мати-героїня. Рік тому вона разом із чоловіком рік тому створила прийомну сім’ю, взявши на виховання чотирьох братів. Найменшому з них – чотири роки, найстаршому – десять. Про це Аліна розповіла Суспільне Чернігів, а ми ділимось цією надихаючою історією.

Непросте рішення

Головним мотивом була емпатія – Аліна каже, їй шкода дітей, які залишилися без батьківської турботи: «Через війну таких дітей у нас стало більше, другий момент – це несвідомі батьки. Чесно кажучи, я думала, що зараз їх стало менше, але, на жаль, все навпаки».

Тож вони з чоловіком вирішили стати батьками для чотирьох хлопчиків

Аліна з чоловіком

Перший тиждень, коли дітей забрали додому, був найважчим. «Я перший тиждень просто не їла. І чоловік не їв… Ти дітям насипаєш їсти, все розставив, вони поїли, ти помив посуд – твій мозок спрацював, що ти поїв. І все. Ми тоді втратили по чотири кілограми за перший тиждень. Це було дуже стресово», – розповідає дівчина.

Труднощі й радощі

Були й інші проблеми: малий Ярик тоді майже не розмовляв, до того ж вживав багато нецензурної лексики. «Я йому починаю пояснювати, а він мені далі: «Іди, іди, іди, іди», – згадує Аліна. – Але невдовзі оце «іди на три букви» перетворилося на «іди додому». А зараз це просто мамине сонечко. Такий промінчик щастя». Виникали проблеми й зі старшими: «Там була більше агресія… Та й не дивно: вітчим кидався на них з ножами».

4-річний Ярик

Зараз хлопці – її найперші помічники

10-річний Артем допомагає на кухні

«Це був вихідний день, субота. Я сплю. Чую, Артем кричить: «Руслан, не вмикай пилосос, мама ще спить», – згадує вона. – Заходжу на кухню, а вони вже картоплю почистили, сміття винесли і пилососити зібрались. У мене шок».

Радикальні зміни

Аліна згадує, як перед війною вони з чоловіком поїхали заробляти гроші в Англію. І як один англієць попереджав про війну: «Каже: «Ви звідки?» З України. Він такий: «Путін йде». Ми собі посміялись просто та й по всьому».

За 10 днів до повномасштабного вторгнення подружжя повернулось до України, в своє село

Підписи від військових для Аліни на прапорі України

Війна повністю її змінила, каже Аліна. З перших днів вторгнення вона зайнялася волонтерством. Спершу допомагала знайомим військовим придбати спорядження, потім були дрони, транспорт, тепловізори. За цей час вона встигла зібрати на потреби фронту понад мільйон гривень. Дітям вона все пояснює: «Я їх не відсторонюю від свого життя, від того, чим я займаюсь. Вони все бачать».

Сімейна справа

Алінина мати Валентина живе поруч і теж має прийомних дітей – аж десять. Хлопці часто прибігають в гості погратися. Мати схвалює рішення доньки: «Я знала, що у неї дуже добре вийде. Вона була великим авторитетом була для дітей. І взагалі самостійною від народження, бо нікому за нею було ходити».

Велосипед для Руслана на його восьмий день народження

У новій родині мрії дітей поступово здійснюються

Одна з них – велосипед, перший в житті. Його отримав у подарунок Руслан на свій восьмий день народження. Зараз хлопці катаються на ньому по черзі, проте кожному хочеться свій власний. А старший,  Артем, мріє ще про мобільний телефон.